Думала, вийду на пенсію і нарешті заживу по-людськи, а то все життя проорала, як кінь. Але мене чекав сюрприз.

Виростила я дочку і сина сама. Чоловік поїхав на заробітки в ближнє зарубіжжя, так і не повернувся. Мої нащадки тоді ще тільки в дитячий садок ходили. Недолугий батько надіслав нам листівку з проханням його не шукати і нічого від нього не вимагати. Він там, бачте, любов свою справжню знайшов. А ми – це так, помилка молодості. Довго плакати і сумувати у мене не було часу, адже дітвора моїми сльозами сита не буде.

Розривалася я між дітьми і роботою як могла. І на ніч брала підробітку, добре, що мати покійниця машинкою швейною навчила користуватися, так я і підвертала штани, кому потрібно було. Так і жили від зарплати до зарплати. За двадцять років я всього лише раз брала відпустку – коли готувалася до весілля дочки. І навіть тоді, за звичкою піднімалася ні світ, ні зоря. Через рік і син зробив своїй дівчині пропозицію. Я так раділа, що мої дітки влаштувалися в житті і що у них все добре.

Коли народилися внуки, я була в нестямі від щастя. Це неймовірне відчуття – тримати цих крихт на руках! Різниця між ними всього півроку і росли діти на радість батькам швидко. Я на той час уже вийшла на заслужену пенсію. І ось тоді до мене звернулася дочка. Мовляв, раз ти вже вдома, нічого не робиш, то займайся онуками, а ми з невісткою вийдемо з декрету, а то засиділися вже. Я не змогла їм відмовити. Це ж мої рідні. Але все виявилося не так просто. Я переоцінила свої вікові можливості. Потягнути двох однорічних малюків виявилося непосильним для мене завданням. Щоранку до мене привозять онуків, а забирають аж під вечір. Цей час я розриваюся між двома непосидами і до вечора падаю з ніг.

Коли до мене прийшла моя давня подруга і побачила, в якому я стані, то жахнулася. Ми з нею ровесники і вона мені розповіла, як чудово тепер проводить час. Санаторії, курорти, танці кому за шістдесят – ні в чому собі не відмовляє. Почала життя з чистого аркуша.

І я вирішила поговорити з дітьми. Коли вони забирали малюків, я розповіла їм про прихід подруги. Натякнула, що вона виглядає такою відпочилою і щасливою. Напевно, добре мати можливість відвідувати курорти і їздити в санаторії, щоб поправити здоров’я. Діти погодилися з моїм світоглядом і поспішили додому: дочка – вечерю готувати, а сина чекав футбольний матч. Ось так поговорили.

Я заздрю ​​своїй подрузі. Мені навіть поїсти нормально нема коли, не те щоб відпочити. Ось хочу зібратися духом і сказати дітям, що я не можу більше. Я хочу на пенсію – відпочивати і вишивати хрестиком, я заслужила! Як ось тільки синові й дочці про це сказати, щоб вони зрозуміли і не образилися?