Днями мені прийшло повідомлення про те, що я повинна прийти до юриста. Спочатку я злякалася, адже ніяких угод не оформляла, та й з законом не мала проблем за свої 32 роки, але вирішила піти на зустріч. Так, я дізналася, що втратила батька, якого жодного разу в житті не бачила, але отримала вельми пристойну спадщину.

Так сталося, що мій батько кинув маму, як тільки дізнався, що вона вагітна. Вони були зовсім молоді, і це так налякало його, що він навіть змінив місто проживання, аби його не чіпали. Моя матуся велика молодець! У такій ситуації не зламалася і змогла взяти себе в руки і народила без чоловіка. Варто зауважити, що в той час це було абсолютно аморально і багато її засуджували за це. Але вона давала всім відсіч і захищала мене від знущань, як вовчиця своє дитинча. Мама змогла довести батьківство і таки записала мене на прізвище батька, тому я з дитинства знала, що у мене десь є міфічний тато, який не зміг мене прийняти. Незабаром в нашій родині з’явився вітчим, який і замінив мені рідного батька в повній мірі. Я ніколи не відчувала браку любові та уваги від нього. Лише прізвище в свідоцтві про моє народження видавало, що я йому не рідна.

З віком я, звичайно, дізналася про те, хто мій справжній батько і трохи назбирала інформації про його життя. Виявилося, що він так і не зумів створити свою сім’ю. Так, жив то з однією жінкою, то з іншого. Дітей, крім мене, у нього не було. Мабуть, і спосіб життя був не зовсім нормальним, раз помер в такому ранньому віці від хвороби печінки. Одного разу я намагалася з ним зв’язатися, адже вдалося знайти номер телефону, але він навіть не захотів зі мною розмовляти. Мамі про свій збір інформації я не розповідала, не хотіла її засмучувати. Вона завжди з болем в очах згадувала про ці відносини, і було видно, що так і не змогла пробачити батька за те, що він втік.

Так ось, що стосується спадщини. Я виявилася єдиним законним спадкоємцем, який мав право на його майно. А це не якийсь там антикваріат або щось в цьому роді, а квартира. Своєю житлоплощі я не маю. З чоловіком вже років п’ять збираємо на свій кут, але нам далеко до фінішу. Весь цей час ми, разом з дитиною, живемо в маминій двійці і сказати, що нам тісно, ​​це нічого не сказати.

Я не буду приховувати, що я зраділа цій новині. У місті, в якому жив батько, нерухомість цінується набагато дорожче, ніж у нас, і я могла б за його однокімнатну квартиру купити собі цілий будинок! На радощах, я все розповіла матері і вітчиму. Мамина реакція була не настільки радісною, як моя. За її словами, вона нічого не хоче від того чоловіка, який її зрадив. Мама категорично проти, щоб я погоджувалася на спадщину. Але ж, хіба можна таким розкидатися? Адже, якщо я її НЕ заберу, так вона просто відійде державі і на цьому все. Адже я маю право на цю квартиру. Нехай вона стане компенсацією за всі роки, в яких був відсутній мій рідний батько. Це ж така можливість!

Як пояснити це матері? Чому вона не розуміє, що таке не упускають і не розкидаються просто так. Адже це шанс нам з чоловіком з’їхати від мами і жити власним життям. Я не хочу засмучувати її, а й відмовлятися від квадратних метрів не збираюся. Як переконати мою матір?