Я працюю в дуже дорогому ресторані. Якось пішла в розкішний салон, щоб зробити собі зачіску. Там я побачила жінок, які часто відвідують ресторан, в якому я працюю.

– Здрастуйте, рада вас бачити.

– Ти ж офіціантка з того ресторану, який знаходиться за рогом?

– Так. Як у вас справи?

– Я не думаю, що люди такого рівня, як ти, можуть дозволити собі такий салон.

– Вибачте?

Раптом жінка почала говорити з моїм перукарем:

– Люба, ти знаєш, що ця дівчина офіціантка? Ти впевнена, що у неї вистачить грошей розплатитися? Може, ти спочатку перевіриш її?

– Мадам, ця дівчина ходить уже сюди протягом двох років. Вона надійний клієнт.

– Яке марнотратство! Такі бідні дівчатка не повинні витрачати гроші на такі речі. Хіба тобі більше нікуди їх діти?

Після цієї фрази всs люди в салоні затихли і дивилися на нас трьох.

– Вибачте, мадам. Я працюю в ресторані лише тому, що хочу проводити продуктивно час. Я студентка самого престижного коледжу і вчуся на біомедичнsq інженерії. І, якщо вам це так цікаво, у мене достатньо грошей. Навіть якщо я бідна офіціантка, то вам не здається, що люди мають право робити зі своїми грошима все, що захочуть? До речі, ваш чоловік два рази в тиждень приходить в ресторан, замовляє собі чашку кави і постійно скаржиться на вас. Мені дуже шкода вас, мадам!