Напевно, коли діти виростають і створюють свої сім’ї, кожен батько сподівається на те, що це назавжди. Ну, за вийнятком особливо сумних випадків. Я ніколи не була проти вибору своєї дочки, зять мені цілком імпонував.Але з першого знайомства у мене з його матір’ю виник конфлікт. Справа в тому, що ми познайомилися безпосередньо перед одруженням і мати зятя заявила, що весілля – це дурна трата грошей і витрачатися на це вони не будуть. Я ж, як жінка, розуміла, яке важливе весілля для дочки, особливо її мрії про весільну сукню.

Загалом, з майбутніми родичами ми посварилися, але весілля відгуляли. Наступним стало питання про те, де будуть жити молоді. У нас був будинок в передмісті, але молодим хотілося бути ближче до цивілізації. Все-таки у великому місті можливостей більше. Почали думати, як бути і що робити. Дочка спочатку переїхала до чоловіка і його батьків. Але через деякий час почала скаржитися, що свекруха не дає їй життя, постійно скандалить. Мені було дуже шкода дочку, але допомогти я їй нічим не могла.

Через деякий час молода сім’я поповнилася, я стала бабусею, але часто бачити внучку не могла. Так як діти жили далі зі свекрухою, а ми з нею так і не примирилися. Коли мою двадцятип’ятилітню дочку забрали в лікарню з серцевим нападом після сварки зі свекрухою, я більше не могла не діяти. Покликати молодих жити до себе ми з чоловіком не могли: у нас однокімнатна квартира і вміститися всім було просто нереально. Тоді ми продали наш будинок в передмісті і я, наступивши собі на горло, пішла до матері зятя домовлятися про те, щоб навпіл купити квартиру для дітей. У відповідь на мою пропозицію ця жінка сказала, що у них є свої квадратні метри, і їх синнового житла не потребує. Обуренню моєму не було меж. Ми з чоловіком влізли в борги і кредити, але квартиру дітям все ж купили. Стареньку звичайно.

Прожили наші діти разом сім років і на мій превеликий подив зібралися розлучатися. Якісь непримиренні розбіжності у них виникли і весь останній рік вони жили, як кішка з собакою. Знаєте, що мене шокувало? При розлученні зять подав заяву на розділ майна, в тому числі і квартири, яку ми з чоловіком купили для них! Мотивує це тим, що на протязі семи років він оплачував комунальні платежі.

Моєму обуренню немає меж! Зовсім не такої думки я була про нього. А дочка зовсім розкисла, не хоче битися за квартиру, говорить з судовою системою немає сенсу боротися. Як привести дочку в почуття і змусити поставити колишнього зятя на місце? Як відвоювати те, що цьому чоловікові не належить?