Ми з донечкою сьогодні були в гостях у моєї знайомої – Марини. Поки дорослі на кухні каву пили, дітки грались у кімнаті. Маринина дочка сього на півроку старша за мою і дівчаткам цікаво гратись разом. Коли вже був час йти додому, хазяйка уклала доньку спати і вирішила вийти з нами.

– Я вас проведу, – сказала Марина, – а заодно і собаку вигуляю.

– А дитину одну залишиш?

– Так я ж всього хвилин на п’ятнадцять-двадцять. Мороз на вулиці, як ти думаєш я собаку взимку вигулюю, з дитиною в руках? Я її залишаю з мультиками, і вона сидить тихенько, ну або виходжу коли їй час спати.

Може я, звичайно, божевільна матуся, але мені і в страшному сні не може присниться так залишити дочку одну в квартирі. І при постійному-то нагляді, ні -ні та прогавиш якусь небезпеку, а залишити дитину одну в квартирі (при цьому дочка Марини спить навіть не в ліжечку, а на звичайному ліжку), тобто легко може злізти і відправитися назустріч пригодам.

Був у мене в школі однокласник – розумниця і відмінник Сергій. Прям відмінник-відмінник, все завжди виключно на п’ятірки. Мама Сергія була дуже залучена в його життя: постійно (я б навіть сказала щодня) навідувалася в школу, була в контакті з УСІМА вчителями, керувала батьківським комітетом, організовувала всі заходи для дітей та вчителів. Для мене така активність здавалася надмірною, особливо коли нам вже було по 14-15, а мама також ходила за синочком по п’ятах, як і в першому класі.

Одного разу наша вчителька мені і ще декільком дівчаткам повідала причину такої маминої пильності. Ми готували стінгазету двадцятого третьему лютого, вузьким колом з дівчатами, і пожартували про Серьожини мамі, мовляв треба Сергійка намалювати в армії і з мамою за ручку, а то вона цього одного ніколи не кине, значить і в армію з ним піде. Ми від душі реготали.

Анна Миколаївна почула це і посварила нас за злість, а потім розповіла нам таку історію. Сміятися над Сергієм і його мамою ми перестали назавжди. Виявляється у Сергія був старший брат. Коли йому було 4, мама відправила його погуляти у дворі (вони жили в приватному будинку), а сама поралася на кухні, за дитиною поглядала з вікна. У якийсь момент відвернулася на пару хвилин, хтось подзвонив, і мабуть забалакалася по телефону, звичайна справа. Повернувшись до вікна дитини вона побачила не відразу, вибігла на вулицю і виявила сина лежачим на землі.

Сталося так, що за день до цього їх тато мив машину у дворі і залишив якісь рідини для миття неприбраними. Цих рідин малюк і наковтався. Швидка, лікарня, реанімація, але на жаль, дитину не змогли врятувати. Не можу уявити (і молю Бога, щоб ніколи не довелося) що пережила і я впевнена досі переживає ця жінка. І зрозуміла тоді, чому вона так тряслася над Сергієм.

Хвилинна справа і трагедія на все життя. Звичайно, ніхто не застрахований, може що завгодно і у кого завгодно статися в будь-яку хвилину, але давайте залишатися пильними і не залишати наших маленьких дітей одних, ні на 5 хвилин, ні на п’ятнадцять.

PS Марині цю історію розповіла, ніби все зрозуміла (або зробила вигляд), але сказала, що собаку піде вигулювати, коли дочка прокинеться.