Я 4 роки доглядала за хворою тіткою і вона залишила мені квартиру. Аж раптом з’явився її син і оскаржує заповіт. Де справедливість?

Я народилася в багатодітній родині. Але, не дивлячись на те, що жили небагато, ми завжди дружили з рідними, допомагали, і всі свята проводили разом. Це була наша сімейна традиція: збиралися у нас в квартирі, смажити пироги, пекли ромові баби.Треба сказати, що у мами була сестра, яка народила вже в зрілому віці сина. Але після пологів тітка почала часто хворіти і моя мама допомагала племіннику, як могла, хоча у самої було троє дітей. Але мати не могла по-іншому вчинити.

Зараз у мене своя сім’я і є син. Зазначу, що ми живемо в будинку моєї бабусі. Я завжди спілкувалася зі своїми рідними сестрами і братом, а двоюрідний брат після 18 років відправився розшукувати свого батька і більше не приїжджав до нашого міста. Він дзвонив іноді додому матері, але не планував повертатися і приїжджати до неї.

Протягом останніх чотирьох років я доглядала за своєю тіткою і вона залишила мені свою квартиру в центрі міста. Не буду приховувати, мені було дуже важко піклуватися про хвору жінку, адже вдома мене завжди чекала маленька дитина. Але ми домовилися так з тіткою, та й не було більше охочих бути з нею. У свою чергу мені дісталася її квартира. Так як ремонт там не роблять уже більше двадцяти років, ми з чоловіком вирішили, що будемо робити по одній кімнаті і не поспішати, адже у нас є, де жити.

Але несподівано з’явився мій двоюрідний брат, син моєї померлої тітоньки, і вирішив оскаржувати заповіт. Це при тому, що йому батько купив квартиру, і він обіцяв матері, що не претендуватиме на житло. З огляду на те, що доглядати матір він теж не побажав.

Ну і де ж справедливість? Він хоч і є прямим спадкоємцем, але в заповіті вказано, що квартира належить мені.

Ну навіщо мені потрібні зараз ці нерви? Мій братик на що сподівається, що виграє суди? Або він хоче натиснути на мене і чекає, що я здамся? Правда буде на моєму боці.

Моя тіточка була такою чудовою жінкою і сина виховувала в доброті і ніжності. Але він став справжньою копією батька, такий же бездушний і жорстокий. Моя мама, коли він був маленький, все ділила не на трьох, а на чотирьох, включаючи його. Наша тітка постійно хворіла і не могла іноді навіть продукти собі з сином купити. Крім того, він за всі ці роки і не з’явився ні разу. Мабуть, мати йому й не потрібна була.

А зараз зміцнів, змужнів і з кволого хлопчика перетворився в холодного й розважливого мужика, який вимагає від мене, з його слів, поки по-хорошому, віддати квартиру. А я навіть, у відповідь, заперечити нічого не можу. Тому що з такими людьми домовлятися марно.

А тепер що чекає мене? Замість того, щоб трохи відпочити і приступити до роботи, я ж і так не працювала кілька років, я повинна пройти кілька судових інстанцій. Крім того, витратити свій час і нерви. Я вже не сподіваюся на порядність і об’єктивність мого двоюрідного брата. Навіщо тільки я в це вплуталася?