Живемо в комуналці на чотири сім’ї. Тільки парочки без малих дітей. Всі нормальні люди, ніхто не бідує. Але є одна сусідка страшенна скупердяйка: дуже вже вона любить економити на всьому, покористуватися чужим їй тільки за радість. Лаятися набридло, не допомагає абсолютно.

Коли дві інші парочки поїхали на все літо до рідні, а ми збиралися у відпустку на тиждень, була пророблена колосальна підстава. Ножі були підведені тонким шаром витяжки з найгостріших перців, замість ополіскувача для рота було налито засіб для миття скла, замість Фейрі засіб для унітазу, замість піни для гоління пінна поліроль для пластику (довго мучився з етикеткою), в пралку в барабан був насипаний порошок для забарвлення в зелений колір, коньяк в холодильнику поміняний на спирт з чаєм (думаю, градусів 80-85 вийшло), туалетний папір акуратно розмотаний на метр-півтора і  посипаний червоним перцем злегка і скручений назад, мило для рук поміняно на антифриз рожевий, порошок для кольорового поміняний на відбілюючий, губки з кремом для взуття просякнуті мазутом.

Все це було з маленькими позначками, щоб зрозуміти, користувалися цим чи ні.

Коли повернулися, нам тут же викликали поліцію, сусідка довго кричала, що ми тут її вбити хочемо, скандал був феєричний. Коли поліцейські почули, що все, чим вона користувалася, наше, розвернулися і поїхали, аргументувавши це тим, що це наші речі і ми маємо право робити з ними, що хочемо, не попереджаючи інших.

Особливо один товариш поліцай не міг стримати посмішку, коли сусідка розповідала, що “зад горів від їх туалетного паперу”.

Коли перевірив мітки, все, що міняв, було у використанні! Бінго! З нами тепер не розмовляють, а у сусіда є синьо-зелені бляклі джинси!