Ми з чоловіком разом вже 4 роки. Відносини у нас партнерські і всі фінансові питання ми звикли вирішувати спільно. Я ніколи не дозволяла собі розслабитися і жити за його рахунок. Іноді навіть, коли у нього були тимчасові фінансові труднощі, брала додаткові зміни і працювала без вихідних, щоб в нашій родині було все добре.

Нас обох дуже сильно хвилює той факт, що у нас немає свого житла. І поки воно у нас не з’явиться, ми навіть дітей заводити не хочемо. На орендованій квартирі ми не можемо відчути себе «як вдома» – немає впевненості в завтрашньому дні і відсутнє будь-яке бажання покращувати чужі квадратні метри, з яких нас можуть вигнати в будь-який момент …

Чоловік мій – корінний житель нашого міста і у його батьків є кілька квартир. Коли свекри здавали «зайву» житлоплощу квартирантам, щоб мати додатковий дохід до пенсії, то я навіть і думати не сміла про те, щоб зазіхнути на неї (я віддаю собі звіт в тому, що квартира купувалася за їх кровно зароблені гроші і що ми з чоловіком в її покупку нічого не вкладали) … Однак потім я дізналася, що свекри збираються цю житлоплощу переписати на свою дочку, і тут вже не змогла залишитися осторонь: з чого це раптом така несправедливість? У них адже двоє дітей, і вони обидва – спадкоємці, так з якої радості їхня улюблена донька буде жити на всьому готовому, в той момент, коли ми з їхнім сином повинні будемо бігати по знімних квартирах або виплачувати все життя іпотеку?

Чоловік цю новину «проковтнув» мовчки і не став конфліктувати, а я мовчки стерпіти образу не змогла. Мене ображає така зневага нашою молодою сім’єю. Всі свої думки з цього приводу я висловила і свекрусі і її улюбленій донечці. Вони у відповідь на мене накинулися зі звинуваченнями в меркантильності і сказали, що я можу до них більше не приходити, поки не вибачусь за свої слова.

Чоловік ображається мене за те, що я влаштувала скандал його родичам, і каже, що чужі квартири його не цікавлять. Сказав: «Раз мої батьки самі заробили на свою нерухомість, то і розпоряджатися нею можуть, як захочуть». Просить мене більше не піднімати цю тему і навіть натякає на те, що непогано було б мені згладити конфлікт, що розгорівся якимось вчинком.

Я в шоці від того, що відбувається, і не розумію, як йому вдається зберігати спокій … Але ж головне – коли щось потрібно його батькам, то вони просять про послугу саме його, а не свою улюблену доньку, і він мчить до них, навіть якщо у нього єдиний вихідний на цьому тижні.

Загалом, я не знаю, як буду надалі спілкуватися зі свекрами і зовицею, а також чи варто це взагалі робити. Злюся на чоловіка за те, що він такий слабохарактерний і не може відвоювати своє право на частину тієї квартири. Через його принциповість нам доведеться орати як коням, і виплачувати іпотеку до кінця свого життя …