Синові три роки і нагодувати його ціла проблема. Може цілий день пробігати голодним, хіба що сік або компот може випити. Пробувала умовляти, пояснювала, щоб вирости здоровим і сильним, потрібно вчасно їсти. Забороняла гуляти, поки не поїсть, все марно. Вдома з цього приводу всі вже пересварилися, а живемо ми разом з батьками чоловіка і кожен вважає себе експертом.

Чоловік сказав, що нема чого годувати дитину насильно, якщо він не хоче їсти, значить, не голодний. Потрібно чекати, поки не попросить сам, може завтра, а може і післязавтра. Так і вирішили, перестали пропонувати поїсти, давали тільки пити і то несолодкий компот. До речі, так нам і лікар сказала, щоб не змушували, а по можливості не давали ніяких навіть фруктів, щоб не перебити йому апетит.

Але тут починає голосити свекруха, що ми заморимо так дитину голодом і почала нишком підгодовувати його то печивом, то цукеркою. На її думку, краще їсти хоч що-небудь, ніж зовсім нічого.

Оформили сина в садок, але переживаємо, як він там буде. Попередили вихователів, щоб не лаяли його за те, що буде відмовлятися від каші, яку він зовсім не любить. Але несподівано для всіх в садку він уже з першого дня почав їсти, як всі інші діти. Я навіть відразу не повірила, поки сама не побачила, прийшовши його забирати в обід. Коли сказала про це вдома, свекруха не втрималася, щоб не прокоментувати. Виходить, що син не хотів їсти те, що я готувала, а в садку смачна їжа, ось тому його і змушувати не треба. Я не втрималася і сказала, що дитина не їла і те, що готувала свекруха. Їй це не сподобалося і вона сильно образилася.

Вирішили проблему з дитиною, але з’явилася інша: свекруха вже більше тижня зі мною не розмовляє, скаржиться всім, що я її образила. Може і правда потрібно було змовчати?