Ніколи не замислювалися? Боїмося. Підсвідомо. Опираємося цьому все життя.

Тому що з підліткового віку рвалися, навпаки, в самостійність, а потім … Це як зі школою. Теж поспішали в неї, думали, що ж це таке, ай, спробувати б скоріше. Спробували. Дурниця-то яка. Вчителі нудні, однокласники дурні, серед маси предметів тільки три – чотири тобі по-справжньому цікаві, а ще уроки робити.

У дорослість ми йдемо як і в 1 клас. З високо піднятою головою. Вже зараз-то круто буде. Тому що хто тут найрозумніший? Ти найрозумніший. Само собою, це взагалі не обговорюється.

А потім тут спіткнувся, там впав, тут подряпався, ще занози, а назад шляху немає. І ми створюємо собі підсвідоме дитинство. Такий собі острівець, на який приходимо відпочити і розслабитися. І помріяти. Звичайно ж, помріяти.

Ось чому так популярні в інтернеті казки про відьом, наприклад? Відьма з усім справляється, все може, мужики біля її ніг в штабелі складаються, а вона тільки сміється і коту підморгує, горда і незалежна.

Або казки про принцес. Тому що хто тут у нас принцеса? Ти принцеса. Так мама говорила.

А в житті якось не дуже вийшло. Тому навіть в цих дорослих казках всі лицарі – мудаки суцільні, а принцеса йде до дракона. Він великий, сильний, мудрий, у нього печера зі скарбами, він терпить всі твої примхи. Нічого віддавати не треба, тільки брати і радіти. Тільки дракон – міфічна істота. Така ж, як ідеальний чоловік.

А у чоловіків ігри. Танчики там всякі. Або Сталкер. Де він, герой, вовк – одинак, виживає в цьому суворому світі. І ніяких баб там немає. Ніхто мізки не т****є.

І коли ми, жінки – дівчатка – принцеси – не для тебе мама ягідку ростила, начитавшись цих казок про відьом і драконів, обговорюємо в інтернеті, які мужики каазли і як без них прекрасно, ми йдемо і штовхає своїх чоловіків. Претензії їм висловлюємо.

Це залежність у тебе, в курсі? А в курсі, що ти мало заробляєш? А знаєш, коли у мене останній ор***м був? Де моя кава в ліжко? Де мої квіти?

Всі чоловічі хобі – це тьху. Гаражі, рибалка – все наражається на гостру критику. Або ми дозволяємо цим займатися, але поблажливо. По – материнськи. Мовляв, він дурник у мене, але нехай, чим би дитя не тішилося.

У мене колега по роботі вважала свого чоловіка залежним від шахів. Прям ось натуральна трагедія була у жінки. Весь час ходила, зітхала томно і гірко. А коли він повинен був приїхати і забрати її з роботи, на годинник кожну хвилину дивилася. Запізнився на п’ять хвилин? О-хо-хонюшкі, гріхи мої тяжкі, шахи прокляті. І дочка її, коли тато і чоловік з’являвся, питала: “Ти знову в шахи грав, тато?”

Так що нехай чоловіки іноді займаються своїми ідіотськими заняттями, нехай. Нам всім важко.