Настя вийшла заміж по великій-превеликій любові і молода сім’я відразу задумалася про продовження роду. Кілька років не виходило завагітніти, але вони старалися і ось воно щастя – народилася донька, Олечка.

Сіроока блондинка, янголятко Олечка була хворобливим худеньким малятком – з алергій скочувалася в застуду, звідти плавно перетікала в вітрянку і дисбактеріоз, діатез у дитини починався навіть від погляду на фрукти. Настя вилася навколо дочки і чоловіка (він виявився чудовим добувачем грошей, але абсолютно непристосованим в побуті), безсонні ночі стали правилом, на роботу вона так і не вийшла, вільні хвилини були дійсно хвилинами.

Трапилося нещастя, коли Олі було вже п’ять – невибаглива Настя за клопотами пропустила перші ознаки апендициту і на швидкій її відвезли з перитонітом. Операція, реанімація, два тижні Настю виходжували і годували через крапельницю. Як тільки змогла ходити – втекла з лікарні. Притримуючи живіт, по стінці. До Олі ненаглядної, до чоловіка коханого, недоглянутих, голодних-холодних-нещасних. Побачила свою донечку і обімліла – округлі рум’яні щічки, випирає боками.

– Оленька, я що ти їла на сніданок? Опустивши очі й колупаючи туфелькою килим:

– Сюп …

– Зайчик, а що ви з татом на обід їли?

– Сююююп …

– Ну а на вечерю що ми з тобою будемо готувати?

– Сюп !!!

Тато був недолугим в побуті, але знав – тушонку можна їсти навіть не розігріваючи. І картопля рано чи пізно звариться, особливо якщо її почистити і порізати. А морквину з цибулею треба обсмажити на жирі, перш ніж додавати в страву. Якому жирі? Звичайно вершковому маслі, про існування інших жирів чоловік не замислювався. Якщо ще все це водичкою розвести, то буде рідке, значить – суп. А суп дітям їсти корисно.

І ось цим супом годувалися дитина з татом на сніданок, обід і вечерю. Як не дивно, Олечку минули алергії і розлади шлунку, а рум’яні щічки говорили на користь такого «дієтичного» харчування. Минуло три роки з тієї події і все у них добре. У вихідні, якщо мама не проти, тато готує улюблену доньчину страву- суп.