Останній подарунок від тата

– Напевно, твій Мишко грає з тобою в хованки, – заспокоювала Надя свою донечку Олечку, а у самої серце стискалося. Де ж міг подітися її улюблений ведмедик? Це ж останній подарунок тата.

Коли лікар покликав її в кабінет і повідомив, що Дімі залишилося жити декілька місяців, Надя спочатку подумала, що це невдалий жарт. Як, її чоловік, такий сильний і ніжний, такий улюблений? І страшна хвороба під назвою «рак» не вибирає. В останню зустріч він подарував Олі ведмедика.

– Я завжди тебе любитиму, – намагаючись стримати сльози, говорив Діма, прощаючись зі своєю донькою. – Вдень буду приходити сонячним промінчиком, а вночі буду дивитися на тебе з зірочки. Побачиш веселку на небі – знай, що я її для тебе намалював. А замість мене поруч з тобою буде ведмедик.

Тому нічого дивного, що з тих пір Оля з ним не розлучалася. А скільки бідоласі довелося пережити! Якось Мишка схопила сусідський собака. Його ледь вдалося «врятувати». Але потерпілий вимагав термінової «операції», тому що у нього була відірвана лапка.

У той час, поки Надя з хірургічною акуратністю намагалася пришити її, Оля гладила ведмедика по голівці, заспокоюючи, ніби дитину. Вона ставилася до нього, як до живого, бо це був останній татів подарунок. Тому, коли ведмедик пропав, Надя відклала всі свої справи і кинулася на пошуки.

Мама з донькою перерили в квартирі все, що могли, але Криволапик як крізь землю провалився, його ніде не було.

– Може, ти залишила його в школі? – Надя спробувала заспокоїти Олю, на очах у якої виступили сльози. – Там ми його завтра знайдемо!

На наступний день Надя сама перешерстила всю шкільну роздягальню, але ведмежати ніде не було.

Вчителька, бачачи, що дівчинка ось-ось розплачеться, запропонувала:

– У мене є ідея! Ти, напевно, пам’ятаєш, як виглядає твій улюблений Мишко. Намалюй його з усіма найдрібнішими деталями. Потім ми зробимо ксерокопії, і ти розвісити малюнки в парку, дворах, кудою ти ходиш додому. Ми напишемо, що ведмедика терміново розшукує дівчинка, яка дуже його любить і сумує. І тоді він точно знайдеться.

Очі дівчинки вмить стали сухими. Вона відразу ж почала малювати свого ведмедика. Малюнок відксерили і розвісили де тільки можна. Крім того, Надя виклала його в соцмережах і написала, чому іграшка для неї дуже важлива.

– Думаєш, тепер він знайдеться? – з надією в голосі запитала Оля.

– Ми повинні в це вірити, – обняла її мама.

З кожним днем ​​надія, що ведмедика повернуть, згасала. Ні, люди приходили, дзвонили і навіть ведмедиків приносили. І це були не ті. Оля все більше хмурилася, замикалася в собі. Надя вже зовсім зневірилася, що іграшка знайдеться, раптом пізно ввечері, коли вже поклала донечку спати, помітила на своїй сторінці в соцмережі нове повідомлення. Писав якийсь невідомий чоловік на ім’я Роман. «Вчора ввечері біля смітника я помітив іграшкового ведмедика. Скидаю вам фото. Може, це він? »

Надя відразу впізнала Мишка по пришитій лапі. Брудний, пошарпаний, але це був той самий ведмедик, якого подарував Олі Діма. Вона тут же відписала незнайомцеві. Роман попросив на зустріч обов’язково взяти Олю.

Як же дівчинка раділа і обіймала свого улюбленця! Дорослі спостерігали за її радістю і тихо посміхалися. В той день Роман запросив маму з донькою в кафе. А потім Оля побігла на гірки і батути, а дорослі розговорилися. Надя розповіла про свого чоловіка і чому для Олі цей ведмедик такий важливий.

У Романа була своя сумна історія.

– У мене була дочка Соня. Вона любила малювати. І коли побачив Олін малюнок, відразу подумав, що це доньчин. Одного разу ми поверталися пізно ввечері з дня народження її подружки. Накрапав дощ, вулиці були слизькими. І по такій дорозі мажор пішов на швидкості на обгін! Не впорався з керуванням … Одним словом, удар припав на ту сторону машини, де сиділа Соня. Її не стало в одну мить … А я чомусь вижив, – зітхнув Роман, і в його очах блиснули сльози.

Чоловік також розповів, що після тієї аварії з дружиною розлучилися – вона звинувачувала його в тому що сталося з донькою.

Важкі життєві втрати якось зблизили Надю і Романа. Жінка відчула, що це не остання їх зустріч.

І дійсно, весь наступний місяць вони бачилися кожні вихідні. Ходили в кіно, парк, на каток. Роман дуже трепетно ​​ставився до Олі. Балував її і кожен раз щось дарував.

– Знаєш, дядько Рома такий хороший. Я б хотіла, щоб він був моїм татом, – якось несподівано заявила дівчинка.

Надя задумалася. Діми немає вже три роки. Звичайно, ніхто і ніколи його не замінить. Але Олі потрібен тато. Вона це бачила по тому, як дочка стала з нетерпінням чекати зустрічі з Романом. Так що там лукавити: Наді він теж подобався. Жінка відчувала, що це той чоловік, з яким вона могла б жити. Однак боялася обпектися. А що, коли Роману вони не потрібні, і він проводить з ними час від нічого робити? Оля ж все більше прикипала до нього. Надя твердо вирішила з’ясувати стосунки.

Роман йшов на зустріч з радісним настроєм.

– Вітаю! – весело посміхнувся дівчатам і простягнув Наді букет, а Олі … ведмедика. Точну копію тієї іграшки, тільки в рожевому вбранні. – Це дівчинка-ведмедиця. Щоб твоєму Мишкові не було сумно самому. Знаєш, нам, чоловікам, дуже важко жити без дружини і дочки.

Сказав – і пильно подивився Наді в очі. Жінка посміхнулася у відповідь, а Оленька міцно-міцно обняла Романа. Тепер у неї знову є тато.