До недавнього часу я вважав себе найщасливішою людиною. Я одружений з найпрекраснішою дівчиною в світі і люблю її більше життя.

Але недавно я зрозумів, що абсолютно самотній. Кажуть, що якщо любиш, то любові вистачить на двох. Ось і я так думав. Кохана мною дівчина ніколи не відповідала мені взаємністю. Навіть перед тим, як дати свою згоду на шлюб, вона попередила, що не любить мене. Але моя любов не тільки окрилювала, а й засліплювала. У народі як то кажуть: стерпиться – злюбиться. А я запропонував їй не терпіти, а жити в достатку і в моїй любові. Думав, все стерплю і доб’юся її розташування.

Я влаштував шикарне весілля з великою кількістю гостей. Свято вийшло прекрасним. І моя молода дружина була краща за всіх в той вечір! Так вона завжди для мене най-най.

У сімейному житті я відгородив її від будь-яких проблем. Я старався безмірно, щоб дружина з кожним новим днем розуміла, що поруч зі мною їй стає тільки краще і краще. Але, на милування нема силування.

Спочатку вона намагалася обняти і поцілувати. Від її дотиків у мене метелики в животі оживають. Скажіть, що ненормальний? Напевно, так. Тому що закоханий чоловік – собі не господар.

Згодом нічого так і не змінилося. Очікування не виправдалися. Всі мої спроби сподобатися дружині, як чоловік, не увінчалися успіхом.

Батьки та друзі відразу стали відмовляти мене від цього раптового шлюбу. При кожній нагоді вони намагалися достукатися до мене і переконати не робити помилки.

Тепер я і сам розумію, що любов, тільки справжнє кохання, не можна купити, не розташувати до себе, не заманити всілякими красивими вчинками. Любов така штука, яка або є або її немає. І ніщо ззовні не в змозі її залучити.

Наші з дружиною взаємини непогані. Я зустрічав пари, в яких відносини взагалі геть відсутні. А у нас нічого поганого не відбувається. У нас взагалі нічого не відбувається. У мене склалося таке враження, що ми стали зовсім чужими людьми, які в силу обставин, що склалися, змушені проживати на одній житлоплощі. Дружина не проявляє ніяких емоцій по відношенню до мене. Не сказати, що повне ігнорування, а й участі в своєму житті я не спостерігаю.

Я не жаліюсь. Я сам на це підписався. Але мені все ще хочеться вірити, що є можливість розтопити серце коханої і бути щасливими разом. Я не відношу себе до сентиментальних людей, але, видно, я дуже вже сильно її люблю.

Просити допомоги у рідних і близьких не можу. Вони почнуть знову свою пісню співати. Може вони й праві, але я не готовий на даний момент відмовитися від того, до чого так довго йшов. Я вірю, що зможу своєю завзятістю перемогти нелюбов. Адже добро завжди перемагає зло? А поки я самотній при живій дружині поруч, але вірю, що це тимчасово!