Нещодавно мені виповнилося 50 років. Дивний вік, мені подобається! Я дуже хотіла відзначити цей день з розмахом – ось таке було бажання. Тільки ось син мені зіпсував настрій після ювілею, начебто дрібниця – а неприємно, ніби я в чомусь винна. Вся справа в тому, що йому з дружиною вкрай знадобилася машина і тепер я винна, що пустила всі гроші на свято, та ще й приховала від них вагому суму в 20000 гривень! Моїх, між іншим, грошей!

В мене один син. Я розлучена вже 14 років, колишній чоловік – військовий на пенсії. Він пішов до іншої жінки, але так як син у нього теж один, то вирішив зробити йому весільний подарунок з розмахом: квартиру в новому будинку! Тут його НЕ переплюнути в щедрості! Я в весілля вклалася трохи, але зате була організатором всієї урочистій церемонії. Але все-одно, щось у мене в душі було неспокійно: свати вклалися майже на все весілля, колишній чоловік подарував квартиру, а я ніби як не відстебнула велику суму. Якось потім побіжно я синові сказала, що якщо накопичу – їм машина буде. Але якось в жартівливому тоні це було сказано, по приколу.

І ось підступає час мого ювілею. Я на цей випадок дійсно підготувалася за рік: вкладала куди треба свої накопичення і отримала хорошу суму відсотків. Я знала, що син збирає на машину, але якось мляво, без фанатизму. У мене були терзання: може ну його до біса цей ювілей, віддати всю суму йому? Але ні, у мене ж є мрія! А якщо хто і подарує грошима, то тоді віддам синові в скарбничку. На тому і вирішила! Замовила в ресторані стіл на 35 осіб, по-багатому, гуляти так гуляти! Навіть написала і розіслала гостям запрошення-листівки, написані від руки! Ось як!

Син думав, що я запрошую вузьке коло людей: пару своїх подруг і його з дружиною. Але до мене навіть рідня приїхала поїздом! До сих пір пам’ятаю здивоване обличчя сина, коли він зайшов в зал ресторану і побачив розкішний банкетний стіл. Син був якийсь трагічно-розгублений. «Мама, у тебе що – спонсор з’явився? Звідки у тебе такі гроші з зарплатою в 5000 гривень? ». Кажу: «Треба вміти збирати!». Син мабуть сказав все невістці і вона просиділа все свято кисла. Я не звертала уваги, веселилася від душі. Грошей подарували мало, всього  4 000, але подарунків і квітів було багато: крутий ноутбук від колег, робот-пилосос від приїжджої рідні і багато чого хорошого по дрібницях. Але не в подарунках справа, просто погуляли весело!

Після ювілею син подзвонив і єхидно запитав: «Ну що, полетіли твої гроші, прогуляла?». Мені так прикро стало! І ось він почав скаржитися, що накопичити на нормальну машину ніяк не вдається, я всі гроші на вітер кинула, але ж обіцяла колись дати накопичену суму, щоб додати до їх авто! І мовляв, противно йому, що я все зробила по-тихому, щоб ніхто не зазіхнув на ці гроші! Я відчуваю – це ніби не він це все говорить, явно там невістка диктує, у мене син хоч і балуваний, але слова і інтонація явно не його! Я запропонувала йому 4 000 гривень, які мені подарували, але він з психами кинув трубку.

Зараз ми спілкуємося з сином, невістка ні разу не зателефонувала. Тільки ось це спілкування виходить якимось натягнутим, ніби щось боїмося один одному договорити і посваритися. Пару раз були теми про машину і зразу стільки з’являлося звинувачень на мою адресу. Кредит він брати не хоче, ну це я навіть підтримую – наша сім’я проти такої боргової ями. Свати самі зараз у скрутному становищі, батька син смикати не хоче – той і так на весілля розщедрився, а у нього своя сім’я і пасинок ще є. Залишаюся винною тільки я. Причому ось що в двійні прикро: машина була не так вже й потрібна, збирали на неї довго, а після мого ювілею вона прямо терміново потрібна стала! Але може я дійсно вчинила, як егоїстка, і зараз просто шукаю собі виправдання? Почуття провини мене не покидає.