Одного ранку на станції метро Вашингтона чоловік грав на скрипці. Протягом 45 хвилин він зіграв 6 творів. За цей час, так як була година пік, повз нього пройшло більше тисячі людей, більшість з яких йшли на роботу.

Через три хвилини гри чоловік середніх років звернув увагу на музиканта. Він уповільнив свій крок, зупинився на кілька миттєвостей і поспішив далі по своїх справах. За хвилину скрипаль отримав свій перший заробіток: жінка кинула гроші у футляр і, без зупинки, продовжила свій шлях. Ще кілька хвилин по тому чоловік сперся до стіни і став слухати, але незабаром він глянув на годинник і продовжив шлях.

Найбільша увага музикантові дісталося від трирічного хлопчика. Його мама в поспіху вела його за собою, але хлопчик зупинився, щоб подивитися на скрипаля. Мама потягнула трохи сильніше, і хлопчик продовжив рух, постійно озираючись назад. Ця ситуація повторювалася і з декількома іншими дітьми. Всі без винятку батьки не дали їм затриматися і на хвилину.

За 45 хвилин гри тільки 6 чоловік ненадовго зупинилися і послухали, ще 20, не зупиняючись, кинули гроші. Заробіток музиканта склав 32 долари.

Ніхто з перехожих не знав, що скрипалем був Джошуа Белл – один з кращих музикантів в світі. Грав він одні з найскладніших творів, з коли-небудь написаних, а інструментом служила скрипка Страдіварі, вартістю 3,5 мільйона доларів. За два дні перед виступом в метро, ​​на його концерті в Бостоні, де середня вартість квитка становила 100 доларів, був аншлаг.

Гра Джошуа Белла в метро була частиною соціального експерименту газети Вашингтон Пост про сприйняття, смак і пріоритети людей, завдання якого полягає у тому, щоб з’ясувати, відчуваємо ми красу в буденному середовищі, в «невідповідний» момент, чи розпізнаємо талант у несподіваній обстановці?