Як тільки я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, то мене в ньому вразило те, що він завжди був одягнений ідеально чисто і від нього трохи пахло пральним порошком і це було кожен день. Я тоді думала: «Ось дає, мені іноді лінь погладити, і я вибираю річ, яка не мнеться, а він кожен день ідеально виглядає».

Я навіть трохи комплексувати стала з цього приводу. Але скільки ми зустрічалися він навіть не натякнув, що зі мною щось не так. Тарас привів мене знайомитися з батьками й там  та сама картина, його батьки в найчистішому одязі, напрасовані й трохи пахнуть пральним порошком. Ми тоді  одні одним сподобалися. У Тараса чудові батьки, ввічливі, з прекрасним почуттям гумору.

Відгуляли весілля і почалися звичайні сімейні будні. Ми оселилися у його батьків з перспективою придбати своє житло. Оскільки у них квартира велика, то місця вистачило всім. До мене поставилися з добротою та увагою і я була цьому дуже рада, позаяк була налякана страшними розповідями своїх подружок про свекрух.

І тільки тепер зрозуміла чому всі вони чисті та напрасовані. Мама Тараса, коли вдома, то весь час пере. У вихідні пральна машинка працює завжди. Якщо раптом щось відразу не було повішено або складено в шафу, то тут же потрапляє або відразу в пралку, або в кошик з брудною білизною. Рушники, наволочки, підковдри, простирадла змінюються практично щодня. Я такого ще ніколи не бачила. Свекор обожнює готувати на кухні, а свекруха весь час прасує, дивиться улюблені передачі й серіали та під них прасує.

Мій одяг спіткала та ж доля. Ніхто не дорікав, що пере і моє, просто все завантажувалося в машинку, а потім прасувалось. Я почала благати: «Мамо, будь ласка, не потрібно прати мої блузи та сукні, їм потрібен дбайливий режим, я сама». Зі мною погодилися, але я постаралася нічого не залишати на видному місці.

В черговий раз свекруха збирала по всій квартирі брудні речі й не знаю, як затесався туди мій улюблений біленький ангоровий светрик. З машинки вийшло щось крихітне і незрозуміле. Як я ревіла в той вечір. Свекри не знали, як мене заспокоїти. Пропонували завтра купити новий, ще кращий.

Так ми й не купили такий же светр, не знайшли, купили щось інше. Потім скільки у них жили, свекруха тричі перевіряла, що кидає в машинку, щоб мене знову до сліз не довести.

Тепер я сама свекруха, але коли ходимо до батьків Тараса в гості, то з мамою завжди згадуємо цей випадок і від душі сміємося.