В мене з дитинства була доволі звичайна сім’я: мама, вітчим і молодша сестра, я вітчима татом називала. Коли мені було 19 років, а сестрі 14, маму «залікували» лікарі. Мені було не до навчання, не до заміжжя, стала сестру піднімати. Жили ми спочатку в гуртожитку, а потім бабуся (мама вітчима), залишила татові в спадок квартиру, де ми і жили. Сестра виросла і в 21 рік вийшла заміж, побігла за своїм чоловіком далеко від нас – в столицю. Начебто, завжди гарна, добра була, а тут стала міська, характер зіпсувався, нахабний став.

А мене заміж ніхто не брав, хоч і були у мене короткі романи, але якось я стала старою дівою. Може бути ще й тому, що я не була красунею – худа сіра миша. Але я з того типу жінок, які гарнішають ближче до старості, після 40 років. А ще у мене буквально був вітчим на руках – у нього по життю були серйозні проблеми з легенями і курити він ні не міг кинути. Згорав на очах, в загальному, я до своїх 40 років з ним то по лікарнях, то вдома по догляду. Після 60-ти він себе добив-таки цими сигаретами! Сестра приїхала, ще й мене звинуватила, що я його не догледіла! Але тут ще заковика: це квартира була її рідного батька і бабусі, вона вирішила дати мені 60000 гривень відступних і щоб я виміталась! Мовляв – я самотня, а їм з дітьми і чоловіком розширюватися треба.

Я не стала судитися, не моє це. Зняла квартиру, працювала, потім довелося змінити житло – господині знадобилося, так і орендоване житло подорожчало. Стала шукати кімнату, знайшла у чоловіка на 13 років старшого за мене, мені тоді було 45 років, а йому 58. Спочатку я на нього ніяк не реагувала, як на чоловіка і думала, що він до мене так само – я змирилася з тим, що стара діва і на мене ніхто не дивиться. Але він став надавати мені знаки уваги, чому я була дуже рада. А що – він вдівець, дочка його живе далеко зі своєю сім’єю, вони навіть телефонують рідко. Він відкрив мені таємницю, що навіть оголошення спеціально подав, що кімнату здає, розраховуючи, що знайдеться йому жінка.

Стали жити як чоловік з дружиною ось уже як 5 років. Звичайно ж, мені хотілося заміж, та й до сих пір така мрія залишилася, але мій чоловік сказав, що у нього немає таких планів – на згадку про дружину. Ну гаразд, живемо і живемо, всі витрати – в складчину, бюджет спільний. Квартира старенька, ремонт знадобився, причому капітальний, грошей на матеріали пішло жах скільки, причому вкладалися обидва з зарплати, але повністю довели квартиру до розуму, все робили своїми руками, він – бригадир, я – підсобницею. До речі, мій чоловік дійсно будівельник, за це і поплатився: не дочекавшись пенсії впав з риштування під час робіт, поламав кістки з лівого боку. Рік я його доглядала, він лежачий був, бігала з роботи терміново додому, його лікувати! Поставила на ноги. У цей час дочка на два дні до нього приїжджала і з тих пір раз в рік тільки навідується. А до цього взагалі тільки дуже рідкісні дзвінки!

І ось, тепер через те, що дочка батька несподівано згадала і раптом «запалала до нього дочірньою любов’ю», мій улюблений розтанув і вирішив на неї писати дарчу на квартиру, ну з правом проживання, поки з ним все добре. Мені раптом так стало прикро! Але я ж йому як дружина! Він каже, щоб я не переживала, він розраховує жити до 100 років, так що я в безпеці! Але я вже на своєму життєвому досвіді набачився – доглядала за вітчимом, сестра квартиру відібрала, історія повторюється? А якщо щось трапиться – я знову опинюсь на вулиці? Не хочеться мені нариватися на прямий конфлікт і щось там вимагати – ну хто я, по суті? Але жити на бочці з порохом теж не хочеться, та й я стільки вклалася – і на ремонт, і на лікування. Як мені його утримати від цієї дарчої?