МИ одружились 15 років тому, одразу після закінчення унівеситету. І спочатку наша сім’я здавалась ідеальною…

Пригоди чоловіка наліво почалися не відразу. Перші років п’ять між нами було все чудово. Та й можливостей гуляти у Михайла не було. Становлення власного бізнесу забирало не тільки весь час, але і сили. Приходячи додому після роботи, ми вечеряли і намагалися встигнути відпочити до нового дня. Так і пройшли ці п’ять років. За цей час ми не тільки підняли бізнес, а й народили двох орлів, прекрасних хлопчаків. Здавалося, що ще потрібно. Достаток. Сім’я. Взаєморозуміння. Але з часом відбулися зміни.

Після розширення фірми і прийому на роботу додаткових співробітників, у Міші з’явилася помічниця. Мила дівчина з наївним поглядом. Але згодом з’ясувалося, що наївності там не було.

Мішу як підмінили. З’явилася грубість, злість, нетерпимість по відношенню до нас. Я намагалася згладжувати конфлікти і не допускати сварок в сім’ї. Мені не хотілося вірити, що все може впасти як картковий будиночок. Я дуже цього боялася. Я прекрасно розуміла, що багато сімей так живуть. І живуть роками, навіть десятиліттями. Мені дуже хотілося вірити в краще для нас. Я вірила в наше спільне, щасливе майбутнє. Вірила і терпіла. Прощала. Тому, що любила. Любила до болю. До кривавих сліз душі. Намагалася зберегти те тендітне і ніжне, що вважала сім’єю – найголовнішим у житті.

Все б так і тривало, мабуть, якби не нахабство чергової «красуні». Вийшовши вранці з дітьми з під’їзду в садок, я зіткнулася з нахабним поглядом молодої дівчини, яка когось чекала на лавці. Як виявилося, вона чекала мене. Піднявшись з лави і зрівнявшись зі мною, молода особа чітко і голосно заявила, що вони з Мішею вирішили офіційно оформити свої стосунки. Що жити будуть в нашій квартирі. І що я разом зі своїми малолітніми дітьми, повинна з’їхати з квартири. Розвернулася і пішла. А я стояла і не могла зрушити з місця. Прокинулась від голосу хлопчаків. Далі все було в тумані. Не пам’ятаю, як прийшли в садок. По дорозі додому, вирішила заїхати до чоловіка на роботу. Було одне хвилююче питання.

Зайшовши в офіс, підійшла до дверей чоловіка. Піднявши руку, щоб постукавши, почула знайомий голос. Вона розповідала нашу ранкову зустріч. Переказ викликав у чоловіка глузливий сміх. Вдихнувши повітря побільше, я відкрила двері. Зустрілася поглядом з чоловіком і обпеклася холодом. Переді мною стояла абсолютно чужа людина. Слів не було. Більше нічого не було.

Повернувшись, я зібрала його речі. По дорозі встигла зайти і подати заяву на розлучення. В голові порожнеча. Як далі жити? Як заробляти? Бізнес весь оформлений на Мішу. Від нього допомоги не буде. А головне, що говорити дітям?