Одного “прекрасного” дня мій чоловік вирішив, що він є єдиним годувальником в сім’ї і тому я повинна виконувати всі його доручення і забаганки. І це після восьми років шлюбу!

А може він просто подумав, що пора мене переробити під себе. Досі не зрозумію. Тільки зі мною такі викрутаси не проходять. Я не коврик, щоб ноги об мене витирати.

Я дуже стала злитися, перший час танцювала під його дудку, але тільки через те, що не хотіла сварок в сім’ї. Чекала, що переказиться. Дітей у нас не було. А то і їм би дісталося. В який момент він втратив совість і повагу до мене, не знаю, але останньою краплею став ось цей випадок.

Довелося мені його провчити. Ну а як мені було домогтися того, щоб він цінував мене і мої вчинки?

Взагалі-то, я теж не домогосподарка. Ну і що, що зарплата в два рази менша. Все одно я вкладаюся в сімейний бюджет. І мені шести тисяч цілком на себе вистачило б, тільки не виходить на себе їх повністю витрачати. Справа в те, що живемо на зйомній квартирі, платимо три тисячі на місяць.

Ось і вирішила я чоловікові заявити, що відтепер ми є сусідами. У кожного своя кімната, харчуємося окремо. Прибираємо і перемо теж. Всі обов’язки по дому ділимо навпіл. Просто разом живемо.

Перенесла в свою кімнату дрібнички, віддала йому телевізор, стала стелити постіль на дивані і спати там же.

Спочатку він пред’являв мені претензії, говорив: «Що на тебе найшло?», Але мені було начхати. Я була непохитна. Його поведінка мене настільки дістала, що я вже не могла стримуватися. Навіть розлучатися готова була. Але вирішила дати людині останній шанс – раптом отямиться. Може відпочинемо один від одного, щось зміниться.

Через два тижні я тільки ствердилася в своїй думці. І не пошкодувала про своє рішення ні крапельки.Я вже й забула, як готується вечеря. І вже тим більше сніданок. Накупила собі повний холодильник йогуртів, сирків і живу собі розкошуючи. Ще й примудрилася минулого тижня пару раз в спортзал заскочити – час-то вільного більше стало. Замість збирання будинку – салон краси. Вирішила перефарбуватися, змінити імідж. Навіть краще стала себе почувати.

Раніше я за свої гроші і продукти купувала і інші товари, у чоловіка намагалася не просити, а тепер стала витрачати менше, залишається на себе ще. Навіть цукерок не купую – чоловік їх потайки став під’їдати, а я помітила.

Як поводиться чоловік? Приходить додому злющий. Зварить пельменів, ну або яєчню підсмажить з ковбасою. Іноді просто бутерброди їсть. Ось так і харчується всухом’ятку. Я взагалі не заходжу на кухню, коли він там. І двері у свою кімнату закриваю.

Він ніби як ображений. А мені плювати. Речі він свої не пере. Уже все чисте закінчується. Навіть ліжко жодного разу не перестелив. В душ взагалі не зрозуміло коли ходить. Скоро тхнути почне від нього. Принаймні став тарілку за собою зі столу прибирати. Вже прогрес.

Іноді я думаю, що він теж відпочиває від мене. Кілька разів звертався до мене з питаннями, де я купую свій смачний хліб. Я сказала, що не пам’ятаю. Ну невже людина не бачила хлібопічку на нашій кухні? Ось дивак. На обід не бере нічого, видно, що схуд. А мені його не шкода. Ні краплі. Нічого було зазнаватись і грубіянити. Плювати в душу. На контакт не йде. Ну і добре. Я теж горда. Ось і подивимося, хто кого.

Так ми до сих пір і живемо. Кожен сам по собі. До чого це призведе? Хто його знає. Тільки ось я все частіше замислююся про те, що мені вже все одно. Якщо зрозуміє свої помилки і визнає їх, прощу і станемо жити як раніше. А якщо захоче розлучення – розлучуся. Немає більше сил бути підстилкою, об яку витирають ноги. Я теж жива людина і вимагаю до себе поваги.

А ви як вважаєте, я права чи ні?