Син за 12 років так прив’язався до вітчима, що не хоче знати рідного тата

Я була закохана в свого першого чоловіка ще зі школи. Проте в той час мені було всього 14 років і він просто мене не помічав.Як же я страждала, коли бачила його з іншими дівчатами, я ревнувала і ридала ночами в подушку.

Він звернув на мене увагу лише після того, як прийшов з армії, мені тоді було 18 років. Почалися побачення, шалена любов, а потім і одружилися. По зальоту, але все-рівно це була величезна любов.

Я народила, але буденне сімейне життя щасливим важко було назвати. Спочатку жили у свекрухи з поганим характером, потім зняли квартиру і чоловік загуляв. Я відмовлялася вірити в зради чоловіка – любов-то сліпа, але він довів мені свою невірність, коли привів п’яний на кухню якусь дівку з вулиці. Взагалі страх втратив! Я вночі прокидаюся, а там таке! Тоді дитині вже третій рік пішов, але взяла себе в руки, розлучилася, повернулася до батьків. Вони мені потім весь мозок винесли, що мене попереджали: з цим хлопцем у тебе життя не буде! Але я все одно його любила ще дуже довго, незважаючи на розлучення. Мене трохи «відпустило» тільки тоді, коли він поїхав з міста. Я подала на аліменти, але він нічого не платив.

З другим чоловіком мене познайомили намірено, друзі мало не оглядини влаштували, хоч і передбачалася проста вечірка. Ну так, симпатичний, добрий, є машина і квартира, ми сподобалися один одному. Мене вразило його ставлення до моєї дитини: малюкові 4 роки, а він з ним, як на рівних, без «сю-сю». І взагалі – посадить його до себе на плечі і веде нас по розвагах: в парк або кафе. Щедрий, особливо до дитини. Як виявилося, у хлопця серйозна проблема: безпліддя, він мене відразу попередив, що, якщо ми одружимося, то, швидше за все, дітей у нас не буде. Та й добре, я більше і не планувала.

Після того, як ми одружилися, дитина стала називати вітчима татом. Я навіть десь в глибині душі ревнувала – адже тато у нього той, кого я найбільше любила! Ну та й гаразд, побачила який добрий взаємозв’язок у цих двох, не стала заважати. Жили ми добре: чоловік відмінно заробляв, щоліта ми виїжджали на море, син за наполяганням нового тата ходить на спортивні секції, отримує медалі, та й досі вчиться добре. Йому вже 16 років, але проблем не було навіть в підлітковому віці, спасибі чоловікові за виховання.

Все б нічого, але півроку тому замаячив колишній чоловік! Знайшов мене в соцмережах, став висвистувати до себе додому: недавно померла свекруха, він повернувся додому і живе в її квартирі. До речі, після розлучення ми зі свекрухою взагалі не спілкувалися, навіть не зізвонювались. Я спочатку не хотіла їхати, але серце забилося і потягнуло! Спочатку у нас нічого не було, просто поговорили про минуле: він ще раз був одружений, дуже коротко, всього півтора року. Дітей, крім нашого сина, немає. А потім пристрасть взяла своє і закрутилося. Колишній почав умовляти повернути все назад – мені розлучитися і знову з ним зійтися, а сина – забрати! Я довго не наважувалася, але зрозуміла – все, вже край, не можу жити без любові!

Розмова з сім’єю була важка. Сумно було дивитися на обличчя чоловіка і сина, але якщо чоловік сказав, що завжди міг очікувати від мене всього, чого завгодно, то син був шокований і навіть заплакав. Він сказав твердо: «Іди куди хочеш, але тата я не кину!». Я йому пояснювала, що його справжня сім’я – це я, він і його рідний батько. Син сказав, що у нього тільки один батько і інших він не визнає. Рідний батько просився до нього в друзі в соцмережі, але син його всюди заблокував і вніс в чорний список. У мене вже створюється враження, що чоловік скористався нами через своє безпліддя і просто відібрав у мене сина! А як ще розцінювати те, що син готовий від мене відмовитися на користь вітчима?

Я розумію, що багато в чому винна я, але як жити, якщо мене тягне туди, де справжня любов? Назад все-одно дороги немає: чоловік подав на розлучення, а я живу з колишнім. Син до нас не приходить, іноді я йому дзвоню, він відповідає коротко і сухо. Я могла б забрати його у суді, але не прив’яжу ж я його до батареї – він все одно втече до свого «татка» -вітчима, вже дорослий хлопчик. І все одно, я не можу зрозуміти – ну де ж поклик крові? Як мені переконати сина піти від чужої людини в рідну сім’ю? Як знайти слова?