В жінки в руках була корзина, вона підійшла до мене і попросила втопити кошенят

– Добридень! …

Обернувшись на голос, я побачив, що до мене звертається літня жінка. По обличчю і манері говорити, було зрозуміло, що вона злегка не в собі.

– Добридень. Ви щось хотіли? – відповів я.

– Візьміть гріх на душу!

З цими словами вона простягла до мого обличчя невеликий кошик і відкинула з нього хустку. Усередині копошилося кілька пухнастих, нявкаючих грудочок.

– Та мені нікуди – я розвів руками – Не треба нам! – додав я голосніше, раптом вона погано чує.

– Звичайно не треба. Їх би притопити, а я побоююсь – пробурмотіла вона, накидаючи хустку назад – Допоможи мені, а? А я тобі наливочки пляшку дам або грошенят. Припасла дечого на чорний день. Допоможеш?

Секунду подумавши (хоча навряд чи я взагалі думав в той момент), я засунув руку в кошик і взявши першогое-ліпше кошеня, побрів додому.

– Навіщо ти його приволік? – з цими словами мене зустріла дружина, навіть не впустивши в квартиру.

– Ну нехай поживе, че ти починаєш?

– Де взяв, туди і віднеси! – з цими словами вона зачинила двері перед моїм носом.

Я посадив кошеня на долоню, вирішивши нарешті розглянути це чудо. Малюк роззявив свій рожевий рот і почав несамовито кричати.

– Мда братан, підкинув ти мені проблем – я почухав його за вухом і вирішив погодувати. На вулиці накрапав дрібний, листопадовий дощ. Зайшов в найближчий супермаркет і купив корм для кошенят. Підібравши лист картону, я вивалив на нього їжу і поки карапуз їв, розмірковував над подальшими діями. Спало на думку залишити його тут, щоб підібрав хтось добрий.

У цей момент, праворуч від мене, дуже «добрі» школярі взялися несамовито і реготом лупити палицями зграю голубів. Подивився наліво, біля смітника нишпорила зграя безсумнівно «добрих», але дуже голодних бездомних собак. Сунувши малюка під пальто, я відправився на гойдалки прямо навпроти наших вікон і влаштував страйк. Через пару годин задзвонив телефон. Взяв трубку і почув наступне.

– Пилососити будеш кожен день! Ти чуєш мене?

– Так.

– Якщо я хоч одну волосинку побачу …

– Я зрозумів. –

Ох … – важке зітхання – Заходьте!

Коту Тимофію вже 4 роки, але він до цих пір спить на тому старому, зношеному пальто, в якому я його приніс. Ніяких інших підстилок не визнає …