В жінки в руках була корзина, вона підійшла до мене і попросила втопити кошенят
– Добридень! …
Обернувшись на голос, я побачив, що до мене звертається літня жінка. По обличчю і манері говорити, було зрозуміло, що вона злегка не в собі.
– Добридень. Ви щось хотіли? – відповів я.
– Візьміть гріх на душу!
З цими словами вона простягла до мого обличчя невеликий кошик і відкинула з нього хустку. Усередині копошилося кілька пухнастих, нявкаючих грудочок.
– Та мені нікуди – я розвів руками – Не треба нам! – додав я голосніше, раптом вона погано чує.
– Звичайно не треба. Їх би притопити, а я побоююсь – пробурмотіла вона, накидаючи хустку назад – Допоможи мені, а? А я тобі наливочки пляшку дам або грошенят. Припасла дечого на чорний день. Допоможеш?
Секунду подумавши (хоча навряд чи я взагалі думав в той момент), я засунув руку в кошик і взявши першогое-ліпше кошеня, побрів додому.
– Навіщо ти його приволік? – з цими словами мене зустріла дружина, навіть не впустивши в квартиру.
– Ну нехай поживе, че ти починаєш?
– Де взяв, туди і віднеси! – з цими словами вона зачинила двері перед моїм носом.
Я посадив кошеня на долоню, вирішивши нарешті розглянути це чудо. Малюк роззявив свій рожевий рот і почав несамовито кричати.
– Мда братан, підкинув ти мені проблем – я почухав його за вухом і вирішив погодувати. На вулиці накрапав дрібний, листопадовий дощ. Зайшов в найближчий супермаркет і купив корм для кошенят. Підібравши лист картону, я вивалив на нього їжу і поки карапуз їв, розмірковував над подальшими діями. Спало на думку залишити його тут, щоб підібрав хтось добрий.
У цей момент, праворуч від мене, дуже «добрі» школярі взялися несамовито і реготом лупити палицями зграю голубів. Подивився наліво, біля смітника нишпорила зграя безсумнівно «добрих», але дуже голодних бездомних собак. Сунувши малюка під пальто, я відправився на гойдалки прямо навпроти наших вікон і влаштував страйк. Через пару годин задзвонив телефон. Взяв трубку і почув наступне.
– Пилососити будеш кожен день! Ти чуєш мене?
– Так.
– Якщо я хоч одну волосинку побачу …
– Я зрозумів. –
Ох … – важке зітхання – Заходьте!
Коту Тимофію вже 4 роки, але він до цих пір спить на тому старому, зношеному пальто, в якому я його приніс. Ніяких інших підстилок не визнає …