Відколи в нас з чоловіком народилась дитина, я не можу перестати думати про те, що цього не варто було робити. Звісно ж я дітей хотіла коли-небудь, але не зараз. Проте лікарі сказали, що якщо я зараз не народжу, то потім буде занадто пізно.

Зважилися, народила. Ніякої радості від її існування я так і не зазнала, у всіх сферах життя дочка мені стала тягарем . З чоловіком хороші відносини розвалюються навіть незважаючи на те, що він мені допомагає з дитиною. На нас чекає дорогий ремонт в новій квартирі, але грошей катастрофічно не вистачає. Раніше я працювала нарівні з чоловіком і все було чудово, зараз і у нього дохід впав і я більше працювати не можу, точніше, після народження дочки ще попрацювала на дому 4 місяці, але не змогла морально це тягнути.

Я навіть не в змозі толком зайнятися собою і спокійно спати – дочка весь час вимагає моєї присутності поруч, навіть коли просто грається на підлозі, вона не грається зі мною, вона просто хоче, щоб я сиділа поруч і дивилася на неї, навіть не можу в смартфон відволіктися.

Вночі часто прокидається з криками, після народження вона і то краще спала, ніж зараз. Режим не працює, вона постійно йому чинить опір, хоча організм налаштувався, заспокійливі мають зворотний ефект, метод поплакати теж не працює, так як з кожною хвилиною ще більше заводиться. При всьому при цьому всі лікарі кажуть, що дитина здорова в усіх відношеннях.

А я ось вже не відчуваю себе здоровою. Безсоння, страшна втома, агресія до дитини, вже навіть слухові галюцинації були. Чоловік іншу роботу шукати не хоче, я на роботу вийти не можу. Няня не по кишені. До психолога зверталася, але і там зіткнулася з фінансовою проблемою. Як мені дожити до садочка з Настею, щоб не зірватися під час її чергової істерики, я не знаю.