Мій чоловік з 15 років живе в місті. Спочатку він вступив до коледжу, згодом в університет, а потім влаштувався тут на роботу. Якщо Коля сам не скаже, то і не здогадаєшся, що він родом з села.

Я все життя прожила в місті, правда в батьків є дача, але мене вона не надто цікавить. З Миколою ми познайомились на роботі, наші офіси були розташовані в одному будинку. Наш роман розвивався дуже швидко і вже через пів року він зробив мені пропозицію. Жити ми планували в моїй двокімнатній квартирі.

На весіллі свекруха Ніна Іванівна оголосила: «Відпочивати – це, будь ласка, до тещі, а до мене, якщо приїжджаєте, то тільки працювати». Хто на весіллі особливо вслухається в слова? Це я потім їх згадала.

Перший раз ми до батьків Миколи приїхали через кілька місяців після весілля. Природа звичайно в селі чудова, навколо ліс, річка, а повітря яким, надихатися неможливо. Було літо і мене не бентежили зручності у дворі та відсутність гарячої води. Ми планували в гостях провести тиждень. Як тільки ми вийшли з машини,  свекруха вже мало не зі списком завдань стояла.

Я ще не встигла озирнутися, як мені вже було «запропоновано» почистити та посмажити рибу. Коля намагався заперечити, але мати нагадала: «Я попереджала вас, відпочивати – це до тещі, до мене – працювати». Щоб не сваритися, я пішла займатися рибою. Микола з батьком вирушив лагодити дах сараю. Пообідати ми змогли вже ввечері.

Я уявляла собі сільський стіл, як велику кількість різної домашньої смакоти, але нам запропонували варену картоплю і смажену рибу, все … Добре, що ми з собою привезли ласощі до чаю, сир і ковбасу. Як заснула, не пам’ятаю, але вставати довелося годині о шостій. Цілий день ми знову працювали. Але що найприкріше, нас майже не годували. На сніданок ми доїли вчорашні бутерброди, незрозумілий обід, якби ж то у них продуктів не було, я б зрозуміла. Але город і сад є, кури й гуси по двору ходять, корова в сараї мукає. Таке відчуття, що нас спеціально голодом морили, виховували.

До вечора я збунтувалася і ми поїхали додому. Як Ніна Іванівна не вмовляла, більше я в них залишатися не хотіла. Поставилися, як до рабів, а не, як до гостей. І справа навіть не в роботі, її я не боюся. Весь рік свекруха  говорила в телефонній розмові чоловікові, яка я погана, чоловік швидко припиняв ці розмови. А потім взагалі став говорити: «Мамо, якщо ти у справі, то слухаю, якщо ні, то до побачення, мені ніколи».

Рік пройшов напружено.  Влітку нас покликали в село. Я відразу сказала: «Ні», але довелося погодиться. У селі є спільне стадо, і щоб не наймати пастуха, кожен двір по черзі його пасе. У тата Миколи прихопило спину, а тому він дуже просив сина виручити, підміну в гарячу пору важко знайти. З Ніною Іванівною обидва чоловіки серйозно поговорили, щоб мене не чіпала.

До нашого приїзду свекри зарізали вівцю. У цих тварин специфічний запах м’яса, я їсти страви з баранини не можу, скільки б часнику і спецій не поклали. Мій чоловік, мабуть, теж відвик, мляво поколупався в тарілці. Ми знову дістали свої міські продукти. Випили трошки коньячку. Я прокинулася годині о третій дня, навіть не зрозуміла, як так вийшло. Коля і свекор строго заборонили Ніні Іванівні мене будити. Я виспалася від душі, але весь вечір слухала докори свекрухи.

Вранці наступного дня ми вирушили з Андрієм пасти сільське стадо. Мені видали гумові чоботи та плащ. Пів дня накрапав дощ, я весь день лазила по бруду і ревіла. Чоловік мене втішав і просив трохи потерпіти. Увечері нас чекала «святкова вечеря», поріжки з бараном, суп з бараном і картопля з бараном. Мені так прикро стало. Я взяла шматок хліба і пішла спати. Вранці ми поїхали.

Весь рік свекруха єхидно говорила, що я перевірку не пройшла і не гідна її сина. Я занесла її номер в чорний список, так вона з телефону свекра стала надзвонювати. Знову нас кличуть у село. Більше я не піддамся на їх умовляння.

У нас скоро буде малюк, мені вже важко нахилятися і виконувати домашню роботу. Чоловіка відпускаю рівно на три дні. Готую йому з собою ковбасу, тушонку, сир, печиво, щоб голодний не ходив. Вирішила, що мої діти до такої бабусі їздити не будуть.