«Дістали» докори чоловіка: «А ось мама так … А мама то …». Може я перебільшую, а може справді тут допоможе лише розлучення

Я заміжня вже 8 років і чоловік зі своєю мамою мене вже буквально «з’їли» за ці роки. Я визнаю свою помилку – намагалася «заскочити в останній вагон від’їжджаючого поїзда», і тому погодилася вийти заміж за того, хто перший це мені запропонував.Коли це сталося мені було 35 років і всі мої подружки були давно вже заміжні (багато хто навіть не по одному разу) і мали дітей. Родичі лякали, що я вже «стара діва, нікому не потрібна і не зможу ніколи народити», ось я і піддалася їх тиску.

Я вхопилася за свого колегу, який спочатку був налаштований на сім’ю. Йому було 38 років і на нього так само, як і на мене, тиснув соціум. У нього ще не було до мене серйозних відносин. Я спочатку не розуміла – як так вийшло, адже зараз жінки хапаються за будь-якого мужика, аби не пив, та не бив. А він ще й з сірої маси виділявся – був симпатичний, інтелігентний, серйозний … Коли до мене дійшло, чому жінки від нього шарахаються, то було вже пізно. Я витратила на нього дорогоцінний час і побоялася що іншого варіанту я вже не знайду.

Справа в тому, що він виявився справжнім маминим синочком і мінятися не збирався. Свекруха виростила його одна і буквально вважає сенсом свого життя. Сюсюкається з ним до сих пір, як з маленьким. Мені навіть повоювати з нею довелося – вона не збиралася відпускати сина жити окремо. Хотіла, щоб я після розпису переїхала до неї в двокімнатну квартиру … Мені довелося зі сльозами і скандалами доводити своєму чоловікові, що якщо ми хочемо створити повноцінну сім’ю і народити дітей, то ми повинні подбати про окрему, простору квартиру, де я зможу відчувати себе повноцінною господинею.

Врешті-решт він погодився на іпотеку. Свекруха довгий час точила на мене за це зуб, але коли народилася перша дитина – зізналася, що я була права, адже з немовлям вона б не змогла нормально відпочивати і ми б швидко довели її своїм шумом … Після появи довгоочікуваного першого малюка, ми через півтора року зважилися і на другого. У той період для мене найголовнішим в житті були діти, і я намагалася закривати очі на недоліки партнера: утримує нас, та й на тому спасибі. Але зараз дітки підросли, стали більш-менш самостійними, я вийшла на роботу, почала сама себе забезпечувати і стала все частіше замислюватися: а чи потрібен мені взагалі такий чоловік?

Мені набридло спостерігати, як дорослий чоловік постійно бігає за порадою до своєї матері, і ставить мені її в приклад. Дістали його закиди: «а мама для мене це робила», «а мама вчинила б по-іншому» … Хочу відправити його назад до свекрухи, але шкода залишати двох дітей без батька. В іншому його присутність ні на що не впливає, і я від нього не залежу. Терпіти цього маминого синка або розлучитися і не псувати собі життя?