Одного разу бабуся сказала мені….

Про те, що ж в житті настравді є важливим…

Якось я запитав у своєї бабусі, чи швидко пролетіли її 70 років, і вона відповіла «як одна мить». Забавно виходить: тобто між народженням і смертю є одна мить, яка витікає, як вода крізь пальці.

Мені не зрозуміло лише одне: якщо смерть така близька і очевидна, то як я, як ми всі, вмудряємося заповнити своє життя такою кількістю мотлоху, сумнівами, жалями, минулим, якого вже немає, і майбутнім, яке ще не сталося, страхами, які швидше за все ніколи не збудуться, якщо все настільки очевидно просто.

Який сенс боротися з реальністю, перетворювати життя в поле бою, коли можна перетворити цю гру в приголомшливу пригоду, позбавлену страху, але наповнену чарами, світлом, добротою, гармонією і любов’ю.

Часом у мене складається враження, що вся реальність – це дзеркальна кімната, де я кривляюся, щосили з собою воюю, сам себе лякаю, сам себе смішу, сам обіймаю, себе люблю …

Дон Хуан якось сказав, мовляв, мистецтво воїна складається в збереженні рівноваги між жахом бути людиною і дивом бути людиною. Який же він мудрий, цей Дон Хуан …

джерело