Родичі чоловіка дали гроші на машину, але за умови, що нею буду користуватись я

Одружені чотири роки, ні від кого не залежимо, у власності є велика кімната в гуртожитку з усіма зручностями. Завагітніла, на 16-му тижні повідомили родичам про прийдешнє поповнення.

– Це що, у мене правнук буде? – зраділа бабуся чоловіка. – Як добре! Нарешті! Ви приїжджайте, у нас з дідом для вас подарунок є!

Зібралися з Вовою, смачненького до чаю купили і поїхали.

– Вова, треба тобі на права піти вивчитися, – спантеличує бабуся, – ми вирішили тобі машину купити. Не нову, тисяч за 45-50. З дідом потім вибереш, він розбирається.

Чоловік стримано дякує Маргариті Петрівні і Євгену Степановичу. Сидимо, чай п’ємо, розмовляємо. Мова про ім’я зайшла, а ми ще не думали. Навіть стать вирішили не дізнаватися: нехай сюрприз буде.

– Не хочете знати – то й не треба. Головне, щоб здоровий був. Або була. – киває Євген Степанович.

Поговорили, зібралися, додому поїхали. Вовка весь вечір автошколи перебирав, знайшов. Там відгуки хороші, знижки на навчання, йти недалеко. На наступний день сходив, записався і перший платіж вніс. Почав вчитися.

Через місяць після запрошення Маргарити Петрівни, вона знову дзвонить і до себе нас просить. Ковбаси та сиру купили до столу, поїхали в гості.

– Вова, ми тут подумали: Каттусі машина потрібніше буде. Правнука в лікарню возити, самій їздити, щоб автобус не чекати. – каже Маргарита Петрівна. У Вови на обличчі німе здивування. Дід додає:

– Ти теж продовжуй вчитися, будеш себе добре вести – дружина іноді буде пускати за кермо. Будеш же, Катя? – і на мене дивиться.

Я починаю відмовлятися від авто: боюся я цієї справи. Нехай краще Вові, а він мене возити іноді буде. Зараз на дорогах жах що твориться. А я була вагітною блондинкою.

– Катруся! Ти не про себе думай, про дитину! Іди в автошколу і вчися! Або машини не буде! – поставили нас перед фактом. З Вовою по дорозі додому обговорили:

– Нафіг нам взагалі ця машина? Потім самі купимо.

– Я автошколу повністю заплатив. Так нехай бабуся з дідом куплять, візьмеш, спасибі скажеш, мені віддаси. – відповідає чоловік. Переконати не вийшло.

Подарунки від чистого серця дарують без всіх всяких умов. Мені приємно було, що Маргарита Петрівна і Євген Степанович про мене подумали. Але ось на ходу змінене рішення мене бентежило.

За наполяганням Вови я теж записалася в автошколу. Він порадував бабусю, що скоро Катруся (тобто я) скоро отримаю права і почав м’яко натякати на вибір автомобіля.

– Каті їздити, нехай вона вибирає. – такою була відповідь старшого покоління. Вечори після роботи, вільні від занять в автошколі, стали схожі на морок: сотні оголошень про продаж авто, які Вовка тикав мені під ніс кожні десять хвилин. Я засипати починаю, він мене будить і заявляє:

– Катюш, ось вона, наша тачка: полюбуйся! І починає нахвалювати чергове відро на колесах року 1998, зате іномарку. Чоловік дістав мене до такої міри, що я на нього гаркнула:

– Ще хоч одну машину ти мені покажеш, я подзвоню твоїм бабусі і дідусеві і скажу, що автомобіль нам не потрібен!

Права ми отримали. Чоловік – раніше, у мене права з’явилися, коли я вже в декретну відпустку вийшла. Подзвонили бабусі з дідом, повідомили про те, що ми тепер водії, вони нас запросили в гості. Набрали бубликів і вафель, поїхали.

– Яка ти молодець! – на Вовку нуль уваги. – На тобі, Катюша, гроші. Купи машину! Я забираю конверт, розсипаюся в подяках, обіцяю возити Маргариту Петрівну і Євгена Степановича на першу вимогу.

– Ой, та ми на автобусі. Чого тебе ганяти? – зашарілися вони. Їдемо додому. На весь автобус Вовка кричав, що ми повинні поїхати за машиною прямо зараз. Я втомилася, ноги набрякли, спати хотілося. Віддала йому гроші і сказала:

– Бери, що хочеш. Я додому, спати. Вова, тільки не забувай, що на іномарки запчастини дорожче, а чим машина старша – тим частіше вона буде ламатися. Я в декрет вийшла, май на увазі.

Чоловік провів мене до будинку, паралельно телефонуючи по автомобіль. Я пішла спати, він поїхав дивитися машини. Наша «конячка» була куплена через два тижні. Стали ми щасливими володарями досить свіжої гранти. Я поїздила пару тижнів і в пологовий будинок.

Забирав нас Вова, в компанії своїх мами і бабусі з дідом. На онука і правнука всіе подивилися, підніматися до нас не стали, щоб не заважати, подарунків надарували і пішли. На автобус, хоча Вовка пропонував розвести всіх по домівках.

Синові вже рік.

Резюмую: подарована машина нам нічим не відгукнулася. Від пропозицій відвезти-привезти, родичі чоловіка відмахуються. Водить, в основному, Вова. Ніхто не насідає, не дорікає. Правнука Маргарита Петрівна і Євген Степанович обожнюють, хочуть йому свою квартиру заповідати. Правда, Вовка іноді дметься: каже, що правнука бабуся з дідом люблять більше, ніж самого Вовку. Але це він так, більше для мене, щоб уваги виділила.