Звичайний день, маленький продуктовий магазинчик, черга. Народ терпляче стоїть в черзі, треба сказати багато народу набралося.

Мужик з маленькою своєї трирічною (приблизно) донькою починає називати товар для себе. Дочка побачивши над касою різнокольоровий красивий рекламний плакат М & S цукерок починає потихеньку канючити: «Тат-Тат-Тат-хочу-ЦЕ, Тат-Тат-Тат-хочу-ЦЕ, Тат-Тат-Тат-хочу-ЦЕ». І так все з більш вимогливою інтонацією, не роблячи пауз весь час поки мужик вибирав товар, а робив він це довго, хвилин 10-15, народ вже напевно жадав як і я щоб дівчинка хоч на хвилину замовкла.

Мужику, напевно, цей монотонний дочкин заклик до покупок теж по мізках став бити і тут він не витримує і каже продавщиці: «І ДАЙТЕ ЇЙ ЦЕ», вказавши на плакат (маючи на увазі продукцію намальовану на ньому). Дівчинка не замовкала треба помітити не на секунду. Продавщиця подала дівчинці пачку цих цукерок … НА, МОЛ, перестань, помовч!

Дівчинка, взявши барвисту упаковку, посміхнувшись наївною милою дитячою посмішкою, зробивши 5-секундну пазу вапаліла: «ТАТО-Тат-Тат-ЩО-ЦЕ? Тат-Тат-Тат-ЩО-ЦЕ? Тат-Тат-Тат-ЩО-ЦЕ? »…

Вся черга реготала! Не дарма в магазин сходили …