Вони довго не визнавали внука, але потім…

Інколи батьки не можуть зрозуміти, що їх дитина вже доросла і може самостійно приймати важливі рішення в своєму житті та мати якісь уподобання, які можуть відрізнятись від тих, що нав’язують.

Батькам, дуже не подобалася кохана сина. Дівчина сирота, з сусіднього села, ще й характер химерний. Вони вважали, що Яна неодмінно погано впливає на їх Тарасика. Ну ще б пак, адже як тільки вона з’явилася на обрії, молоду людину ніби підмінили: він не проводив час з сім’єю, грубіянив і щовечора мотався в село до Яни. Вони не могли прийняти, що хлопчик виріс і закоханий.

Увечері Тарас знову посварився з мамою. Вона категорично не хотіла відпускати сина до дівчини. Він потайки взяв машину батька і поїхав. Додому не повернувся. Він потрапив в аварію. Його більше нема!

Мати, убита горем, звинуватила себе, що не втримала його в той вечір. Але ще більше вона звинувачувала Яну, адже це він до неї постійно їздив. І ніхто не думав про те, що ж відчуває бідна дівчина, до якої коханий так і не доїхав. Через місяць, Яна знову з’явилася на порозі будинку батьків Тараса.

-Добридень! Валентина Петрівна, я повинна вам сказати, я … .я вагітна. У вас буде онук.

– Що? Ти що собі дозволяєш, нагуляла його десь і до мене прийшла? Якби не ти, Сергій був би з нами! Забирайся! – розсердиилась Валентина Петрівна.

Не повірили, ну й добре, сама виховаю дитини, вирішила дівчина. Минуло 2 роки. Янка обожнювала свого сина, такий тямущий хлопчина росте. Ах, а як Микитка нагадує їй коханого Тараса:”Як добре, що ти залишив після себе це чудо!”

Дівчина вирішила ще раз сходити до батьків Тараса та познайомити їх з онуком. Двері відчинила Валентина Петрівна. Жінка з хвилину мовчки розглядала маленького Микиту, а потім втратила свідомість. Підбіг Ігор Володимирович, підхопив дружину і розмістив її на дивані. Потім, також з цікавістю подивився на переляканого хлопчика.

Ігор Володимирович вийшов з кімнати, а повернувся зі склянкою води для дружини і фотографією, яку він простягнув Яні. Дівчина глянула на фото і ахнула. З старого знімка на неї дивився Микитка. Це фото Тараса в дитинстві, син з батьком схожий як дві краплі води. Сумнівів бути не може, Микита їх внук.

Прокинувшись, Валентина Петрівна звалилася на коліна перед малюком.

– Милий! Прости, прости, – твердила вона і цілувала онука. -Яночка, і ти мене прости. Я тобі не вірила, я тебе звинувачувала і не підтримала, а тобі ж було так важко одній.

-Я не була одна, я з Микиткою! І мені нема за що вас прощати, я давно вже не злюся, інакше б не прийшла.

Згодом, Валентина Петрівна і Ігор Володимирович, умовили Яну з Микитою переїхати до них. Тепер вони живуть разом, у них з’явився онук і дочка, так як дівчину вони полюбили як рідну.

Шкода, що неможливо відмотати час назад і виправити те, що виправити вже не можна!