Я не розумію, як можна жити величезною родиною в одній невеликій квартирі? І не бідні люди. Для чого їм це?

По сусідству зі мноюживе дуже велика і галаслива сім’я: батьки, дочка зі своїм чоловіком і дорослим сином, а ще найстарша в сімействі – бабулся, якій близько 90 років.

Я дружу з сусідкою-дочкою, жінкою, якій трохи за 40 років, вона іноді заскакує до мене перекурити в таємниці від усіх, коли вже зовсім нерви на межі. Шум з їх квартири долинає майже завжди, в іншому – я не скаржуся, але абсолютно їх не розумію: який сенс з’їжджатися разом, щоб потім ненавидіти один одного? Тільки лише заради того, щоб здавати інші квартири? Особливо не розживешся, а нерви йдуть страшенні!

Загалом, ось що розповіла мені сусідка (ми не так давно купили цю свою квартиру, тому дізнаюся все від неї). Сусідська квартира – трикімнатна, її колись при СРСР отримали батьки. У бабусі теж була велика квартира, яку вони давно розділили з покійним дідом після розлучення: на однокіснатну і двокімнатну, вони їх зараз здають. В однокімнатній жила бабуся, а в двокімнатній – сусідка з чоловіком і сином. Потім захворіла бабуся, вона хоч і ходить ще, але з великими труднощами, з костуром, страждає деменцією. Однушку здали, бабулю забрали батьки і вийшов дохід з оренди. Сусіди навіть якийсь смак відчули від «зайвих» грошей, там така мама, що свого не упустить! Сама хоч з чоловіком на пенсії, але чоловік ще й на таксі працює.

А тут пандемія, криза, сусідка роботу втратила – фірма збанкрутувала! Її чоловік будівельник-робочий, теж – то тут, то там, все за договорами, тимчасово. А близько нас район новобудов, теща бігала, дізнавалася: чи не потрібен їм робочий? Потрібен! Ну тоді все сходиться: треба здати в оренду двушку, переїхати сім’ї до батьків і бабусі в трійку, зять на будівництво (на дорогу витрачатися не потрібно), дочка поруч – продавцем в супермаркет. Ну і головна віддушина сім’ї – дорослий синок, рік тому як з армії прийшов, ще поки «шукає себе», у всіх під опікою сидить.

Тільки всі ці люди не врахували, що конфлікт поколінь, він такий – нещадний! Ось і живуть: в одній кімнаті батьки-деспоти, в іншій – сусідка з безвольним чоловіком, а в третин – бабуля з правнуком. Хлопець дуже різкий і нервовий, бабуля з примхами, вони навіть на вулиці воюють, один на одного матом кричать на весь двір. Батьки люто ненавидять зятя, розпускають плітки про його нікчемність, не враховуючи того, що в сім’ю він більше всіх грошей приносить. Сусідка постійно в сльозах: батько у неї любитель іноді випити на вихідних і тоді до своїх рідних трохи в бійку не лізе. Бабуся чудить, вічно б’є ключкою правнука і той її у відповідь штовхає. Яка тут до біса фінансова вигода? Навіщо вона потрібна ?!

Я обережно питала сусідку, може їм все ж повернутися в свою квартиру? Вона лише рукою махає: за договором квартира здалася на рік, а потім мати все одно не пустить, згідно із законом вона власниця того житла. Та й як жити тоді, на які гроші? Син не працює, чоловікові далеко від будівництва буде, а тоді і за ЖКГ ще буде треба платити. Не розумію, невже вони настільки інфантильні, що мамку слухаються? Та й тіснота така – у нас в будинку кімнати не можна назвати просторими. Сусідка каже, що вже трохи звикла до тісноти і скандалів, тільки перед людьми в під’їзді незручно – не всі розуміють. Шкода її і все одно – я в шоці! Краще вже навіть на знімній квартирі, ніж в таких умовах.

Ну ось, як накаркала: поки писала, вже чути, як сусіди починають воювати, і це тільки початок. Ні те, щоб у нас стіни тряслися, але «бу-бу-бу» майже розбірливе. Зараз, напевно, сусідка прибіжить нервово курити і скаржитися. А я дивлюся на свою сім’ю і радію: як добре, що нас мало і батьки далеко! Чим далі – тим рідніше. У нас з чоловіком хороші батьки, але жити разом з ними я б під страхом розстрілу не захотіла, досить спілкування по телефону і їх приїзду на свята. Ну от як ви вважаєте – це нормально так тулитися і лаятися заради вигоди? Ви б так змогли?