Я вважаю, що давати людям другий шанс – це безглузде і невдячне заняття. І варто просто припинити це робити!

Коли даєте другий шанс комусь, насправді ви даєте його собі, зізнайтеся. Просто ви не готові ще відпустити людину. Занадто звикли до неї. Але люди не міняються. Брехун завжди буде брехуном. Ідіот – ідіотом. Бабій – бабієм. Неврастенік – неврастеніком. Ну ви зрозуміли.

По своєму минулому досвіду можу сказати, що ніколи нічого доброго з усіх цих повернень і пробачень людини, яка колись була такою дорогою, не виходить. Все одно підсумок один – розставання. Розчарувала вас чимусь людина або просто пішла з вашого життя без видимих ​​на те причин, тоді, як писала Фоксі: «Скатертиною дорога і без пробок траса». Паліть мости і не шкодуйте ні про що.

Даючи другий шанс комусь, ви просто ще раз псуєте собі нерви. Вити в подушку вночі будете не тільки в грудні, але ще раз і в лютому повиєте, а потім, можливо, і в квітні. Це вже кому скільки сил вистачить стрибати на одних і тих же граблях.

Повторне розчарування в людині, яка вже колись в чомусь вас розчарувала, неминуче. Тому рвати треба відразу з коренем. Я розумію, сказати легко, зробити важче. Так, боляче. Так, важко. Так, звикли. Так, поки не навчилися жити без неї. Але краще один раз перестраждати, ніж мучитися протягом декількох років.

Любіть спочатку себе, а потім вже всіх інших. Майте гордість, не принижуйтеся. Поважайте себе. Будьте сильними в кінці кінців, тому що все наше життя – це боротьба. Перш за все з собою.

джерело