Аліна ще довго стояла в заціпенінні, не розуміючи, що відбувається. Її улюблений і рідний Роман зараз в обіймах іншої жінки? Не може бути! Адже він так любить її і дітей. Це, напевно, чийсь злий жарт. А може помилка? Ні, треба перевірити. Думки плуталися, а ноги несли самі собою

– Знаєте, де зараз ваш чоловік? Він у коханки. Адресу запишіть.
Вулиця та номер будинку виявилися знайомими. Це було один з сімейних гуртожитків, де її Роман підробляв електриком. Та й самі вони колись там проживали, поки не дали квартиру. Аліна ще довго стояла в заціпенінні, не розуміючи, що відбувається. Її улюблений і рідний Роман зараз в обіймах іншої жінки? Не може бути! Адже він так любить її і дітей. Це, напевно, чийсь злий жарт. А може помилка? Ні, треба перевірити. Думки плуталися, а ноги несли самі собою.

– О, Аліна … Привіт! Яким вітром? – розпливлася в усмішці чергова на вахті.
Нічого не відповівши, Аліна пройшла в хол. «І навіщо я тут? Ідіотка! » – картала вона себе, піднімаючись на другий поверх. За час її відсутності в сімейному гуртожитку мало що змінилося. Все так же пахло борщем, долинали дитячі голоси. Аліна підійшла до кімнати, яку назвала їй добра людина. Серце шалено закалатало. Аліна мимоволі доторкнулася до дверей. Вони були незамкненими, відкривши їх, Аліна побачила напівголого Миколи.

Збентежена, вона не знала, що робити. «Зрадник!» – Аліна хотіла увірватися в кімнату, вчепитися нігтями в зрадника чоловіка і в ненависну суперницю. Але ноги раптом стали ватяними. “За що?” – металося в запаленому мозку. Вражена, ображена, вона вискочила з гуртожитку, не розуміючи, куди йде. «Як же таке могло статися?» – думки плуталися в голові. І шість років шлюбу як одна мить проносилися перед її очима. Ось вона – студентка 5 курсу, і Роман – вже дорослий 30-річний чоловік. Весілля, народження сина, дочки. Аліна вважала і свято вірила, що Рома любить її також безмежно і віддано, як і вона.

Ірина і не помітила, як опинилася у себе у квартирі. Раптово все тут стало чужим і непотрібним. Життя руйнувалася, немов картковий будиночок. Образа, злість, відчай, – все перемішалося в ній. «Як він міг?» Задзвонив телефон. Почувши голос подруги, Аліна розридалася:
– У Романа є коханка. Я не витримаю цього. Не пробачу.
– Гаразд, дурна, не реви, заспокойся. Так всі живуть. Розплющ очі. Думаєш, мій святий? Терпи заради дітей.
– Ні я не зможу. Це не чесно. Я так йому довіряла. Як тепер жити?!

В той день Роман прийшов пізно, напідпитку. «Нам треба поговорити», – Аліна намагалася бути стриманою. Сльози вона вже встигла виплакати, – в її очах залишилася лише біль.
– Я все знаю. Я була там.
Роман не став виправдовуватися. «Хочеш, подавай на розлучення,» – процідив він крізь зуби.

Аліна не скоро звиклася з роллю розлученої жінки. Але вона зовсім не відчувала себе самотньою. Головна радість у неї в житті залишилася. Це були її діти – Костик і Юля. Вони не давали Аліні розслабитися, розклеїтись, роблячи її сильною. А ще кілька десятків тямущих пар очей на уроках мови та літератури. Аліна знала, що їй необхідно триматися. Ніхто не повинен здогадатися, що діється в її душі.

Це були вісімдесяті роки. Тоді, під час страшного дефіциту, в місті, немов гриби після дощу почали з’являтися кіоски з усякою всячиною. Ось туди-то і влаштувалася в нічну зміну Аліна. На одну зарплату вчителя хіба могла вона прожити з двома маленькими дітьми? Ну а жебрацькі аліменти зовсім не рятували ситуацію. Увечері, нагодувавши й уклавши дітлахів спати, Аліна вирушала на другу роботу, захопивши з собою для перевірки зошити. Ночами народу особливо не було, так що Аліні хоч уривками, але все ж таки вдавалося поспати прямо за прилавком. Так, власне, і жила вона: крутилася як білка в колесі, повністю забувши про те, що вона жінка, до того ж ще молода і красива.

Той пізній вечір, коли Аліна приступила до свого чергування в кіоску, нічим не відрізнявся від сотень інших. Покупців було мало. Перевірені зошити вже лежали в сумці. Аліна ж прокручувала в голові справи буденні. «У Костика штани зовсім обтріпалися, Юля нове плаття просить. А до зарплати ще ой як не скоро. Доведеться самій шити ».

– Дівчина, мені б пляшечку пива, – голос покупця відірвав її від життєвих думок.
Аліна взяла гроші й, простягаючи товар, раптово зачепилася поглядом за неймовірну синь очей. Немов чисте-чисте небо, без жодної хмарини, раптом саме спустилося до неї на грішну землю.

– Дівчина, ви чому така сумна? Красива жінка не повинна засмучуватися. Можна, я буду приходити до вас частіше?
Аліна знизала плечима. чоловік пішов, залишивши невидимий магнітик, що зачепив серце жінки. Володимир, так звали хлопця, тепер кожен раз став приходити до Аліни на роботу. Непомітно їх дружба переросла в близькі стосунки. Володимир швидко знайшов спільну мову з її дітьми. Так в будинку оселилося тепле щастя, та й Аліну було не впізнати. Вічно яка поспішала кудись, затуркана, вона засвітилася, заново відчувши смак до життя. Їй тридцять два, йому двадцять чотири. Яка дрібниця. Хіба це могло перешкодити їм любити один одного?

Йшли роки. Діти підростали. Якось до Аліни заявився колишній чоловік. Напівп’яний, злегка обшарпаний, без колишнього шику і лиску, з посивілими скронями й погаслими очима. Він згадував, як колись її любив. Любив і дітей, але по дурості втратив. А ось тепер він нікому не потрібен: ні жінкам, ні другій дружині, якої весь час було мало його грошей.
– Невже ти все зрозумів, Рома? Знаєш, але ж ми тебе чекали. Але не тепер. Не ходи до нас більше. Діти давно виросли. Зараз і ти їм не потрібен. Та й мені теж.
Роман пішов, а Аліни довго дивилася йому вслід, нічого крім досади не відчуваючи. Зріла, розумна жінка вже знала собі ціну. Правда не все в житті складалося, як хотілося. Аліна досі не виходила заміж. Зовсім не так представляла вона свої стосунки з Володею. А може причина була в тому, що спільних дітей у них не було? Вона часто картала себе за те, що побоявшись народити, зробила аборт.

Не народила вона, народила інша. Володя не відразу зізнався Аліні, що у нього буде дитина. Ту історію про молоду жінку Галю, котра приїхала з села, яку Володя по своїй душевності поселив у себе, Аліна знала достеменно. Володя тоді працював разом з Галею. Він – водієм автобуса, вона – кондуктором. Бідолаху вигнав чоловік. Ну куди їй було діватися з малолітньою дитиною? Аліна сама підгодовувала її, приносячи обіди й вечері на двох. Чекала на зупинці автобус, навіть речі свої віддавала. Хто ж знав, що все так обернеться?

Згодом Володя став рідше бувати в Аліни, посилаючись на невідкладні справи. А незабаром у нього з’явилися і певні обов’язки. Володя допомагав Галі, займався з її донькою. А Аліна його любила і продовжувала чекати, відмовляючи в залицяння інших чоловіків. І тільки, коли у Володі народилася дочка, як дві краплі води схожа на тата, зрозуміла, що це кінець. Однак вона помилялася. Володя знову став до неї приходити, але вже зі своєю дочкою. Аліна їх з радістю приймала, віддаючи весь свій вільний час. Намагалася нагодувати смачненьким, подарувати Світлані нову іграшку, пограти. Їй здавалося, що мати про дитину особливо не дбала. А Аліна давно мріяла про власних онуків, яких їй ще не встигли подарувати діти. На той час вони виросли й розлетілися хто куди. Костянтин поступив на військову службу за контрактом, Юля поїхала вчитися в Київ, та так там і влаштувалася.

Володя, здавалося, шкодував про те, що трапилося, переживав про своє, як він говорив, невдале життя.
– Ти пробач мені, Аліна. Не можу я без тебе. Тягне мене сюди, хоч ти трісни!
Говорив, що Галка його дурна і неохайна, і що одружуватися він на ній не думає. Просто дуже хотів дитину, свого.
– Твої діти, Аліна, для мене теж рідні, але це ж не те. Ти зрозумій мене правильно.
Аліна намагалася зрозуміти Володимира. Адже діти тут ні до чого. Та і як не любити його доньку Світлану.

Її роздуми перервав стук у двері.
– А ось і ми!
Світла щодуху кинулася до Аліни. І від щирих обіймів цієї дитини вмить зникли всі життєві негаразди. «Та ти моє чудо!» – посміхнулася жінка. А та раптом видихнула: «А ти моя найулюбленіша бабуся. Я тебе сильно-сильно люблю. Ось так!” І чисті визнання цієї крихти вмить викреслили з серця всі інші пояснення в любові. Алін ще раз посміхнулася, – що ж, життя триває …