Моїй доньці нещодавно виповнилося 8 років. Так вийшло, що день народження вона відзначала не в галасливій дитячій компанії, а серед батьків. На дитяче свято просто не було кого запрошувати.

У неї був день народження на минулих вихідних. І варто визнати, що це був найсумніший день народження, який я бачила. Сусідські діти не прийшли, тому що моя дочка з ними не спілкується, хоча приблизно однієї вікової категорії: їм 6 і 7 років. У школі теж друзів і подруг немає, тому однокласників не було.

Ми переїхали в новий мікрорайон півтора роки тому, але донька так і не познайомилася ні з ким.

З квартири практично не виходить: тільки в школу і в магазин. Гуляти не хоче – палицею не виженеш. Розмовляла з донькою з цього приводу. Каже, що їй ні з ким не хочеться грати, та й взагалі спілкуватися. Я б подумала, що вона так відреагувала на переїзд (нова квартира, нові люди, нове оточення), але і в старому дворі у неї не було друзів.

Кілька разів спостерігала, що діти спочатку до неї тягнуться: намагаються знайти спільну мову, а вона просто йде в себе і не спілкується. Мовчить як партизан, а якщо хтось занадто наполегливо хоче з нею спілкуватися, то вона починає проявляти агресію.

Вже скільки разів намагалася навчити її дружити: казки спеціальні читала, дитячі книжки про дружбу. Намагалася пояснити їй, що спілкуватися з ровесниками – це нормально, весело. Але вона ні в яку. Грає в кілька ігор вдома одна і все. Іноді книжки читає. Сподівалася, що в школі з’являться друзі, але вони так і не з’явилися.

Є знайома психолог. Я їй розповіла про нашу ситуацію, на що вона сказала, що поки краще просто почекати.

Обожнює ігри для однієї людини. Брати участь в колективних іграх для неї – справжня мука. Поки не чіпаю дочку, але дуже переживаю. Що якщо вона виросте, а нормально спілкуватися з людьми так і не навчиться?