Він прокинувся серед ночі, як ніби хтось, штовхнувши в бік, сказав: «Годі спати, вставай! Подивися на мене, відчуй, як мені боляче ». Чи то це був сон, чи то поклик сумління, Віктор не міг второпати. Проте, сну наче й не було. Він пройшов в кухню, закурив сигарету, і думки нескінченною низкою стали проноситься в ще толком не прокинулася голові. «Ну, скажи, в чому ж я винен?» – знову і знову ставив він цей нескінченне питання чи самому собі, чи то їй. Раптово зрозумів, що все-таки сильно образив Жанну. Але що він міг вдіяти? Таке безглузде життя вже було нікому не потрібне. Ні йому, ні дружині. Дружині, тепер уже колишньої. Віктор зітхнув. Забута в руці сигарета згасла, а він ще довго дивився на слід попелу, залишений на підвіконні. Слід, який сивий пилом осідав зараз в його серці.

Вона знала його майже вічність. Десять років в школі за однією партою, загальні ігри в одному дворі. Смішні дитячі спогади. Ось Вітька, сам ще сопливий хлопчисько, який будує з себе дорослого і сміливого, перестрибує через паркан, тікаючи від ні з того ні з сього оскаженілої сусідської собаки. Катюха з дівчатами довго сміялася йому вслід. Вона і не звертала тоді уваги на непоказного і вічно чумного хлопчину, який завжди був поруч. Як подружка, як звичайна ніколи й нікуди не дівається іграшка, звично лежить на своєму місці. Так звично, що її навіть не помічаєш.

Шкільні роки промайнули так само швидко, як і десять років шлюбу. Хто б міг подумати, що Вітька стане дорослим, та ще і її чоловіком. Вона вже більше не сміялася над ним. З непоказного хлопчини він перетворився на видного чоловіка. Та й руки були на місці, все тоді влаштовувало Катерину в чоловіка. Ось тільки чому така досада і біль, що живе в ній, ще й досі не дає спокою? Пустоцвіт … Ви знаєте, що це таке? Та такий квіточку, красивий і запашний на радість всім, ну а потім швидко в’яне, так і не приносить ніякого плоду. Зовсім, ніякого!

Катерина багато разів їздила в місто по лікарях, і Віктор разом з нею обстежувався. Він був абсолютно здоровий. Вона теж начебто на вигляд здорова, але порожня. Як порожня бочка, як нікому не потрібний предмет. Катя тоді дуже сильно переживала. Віктор шкодував дружину.  У такі хвилини він підхоплював Катю на руки й кружляв по кімнаті. Вона сумно посміхалася, відчуваючи себе знову маленькою дівчинкою. І, заколисана в сильних руках чоловіка, трохи заспокоїлася.

Навіть місцева бабця-повитуха, раз у раз варила їй різні відвари від гірких до незрозуміло якого смаку, не допомогла. Так і жили вони. У селі особливо не занудьгуєш. Роботи по вуха, і за нею начебто і не відчувався якийсь дискомфорт в життя. Хіба що часом боляче бив по серцю дитячий сміх, часто долинав з вулиці. Але і до нього можна звикнути.

Коли в селі з роботою зовсім стало погано, Віктор вирішив виїхати на заробітки в місто. Сам би він навряд чи поїхав, але один підбив. Той давно вже прижився там, правда, знімав у якийсь бабульки кімнату в комуналці. Але все одно перебитися у нього перший час було можна. «Катруся, ну ти не переживай так. Влаштуюся, грошей трохи назбираю, орендую квартиру і тебе заберу », – пообіцяв на прощання Вітя. Катя засмутилась тоді, адже скільки років разом і ні разу не розлучалися. Важко. Але все ж згнітивши серце вона відпустила чоловіка. Жити-то на щось треба було. На її зарплату продавця далеко не розженешся. Та й грошей не давали, тільки продукти під запис. Але ж хотілося й одягнутися красиво, та й з’їздити куди, світ побачити.

Довгі проводи – гіркі сльози. Все ж повисла вона на плечі у чоловіка і заридала так голосно і протяжно, що сама від себе не очікувала. «Ну ти що, Катюха, досить, не на той же світло мене проводжаєш», – Віктор витер їй долонею сльози й пішов. А вона як відчувала тоді, що йде він назавжди.

У жінок завжди так. Якесь чуття на речі, як у собаки, яка часом виє у дворі, передчуваючи біду. Та й ревнощі звідкись взялася. У селі все на виду, і чоловік її завжди при ній був. А в місті дівки он які розкуті, так і норовлять чуже урвати.

… Друзі, як водиться, вирішили обмити й зустріч, і нову роботу. Йому якось відразу пощастило. Міцного і молодого, його тут же взяли в одне з приватних охоронних агентств. На роботу тільки в понеділок. Попереду цілих два вихідних дні. Гуляй – не хочу. Віктор хоч і не пив, але незручно було якось від друга відставати.

Ось і не помітив Віктор, як опинився в ліжку й у самої хазяйки. А там закрутилося-закрутилося. Виявилося, що Жанка, сусідка друга, завагітніла після тієї зустрічі. Віктор дізнався про це не відразу. Та й повірити не міг. Адже були-то разом всього один раз, і то незрозуміло яким чином все це сталося. Ні любові, ні прихильності. Так, загальне помутніння розуму.

Проте, в душі здивувався і навіть зрадів. У нього скоро буде дитина, довгоочікувана. І все одно, хто це: хлопчик чи дівчинка. Коли Жанна народила сина, Віктор як чесна людина запропонував їй одружитися. На той час йому довелося все без приховування розповісти дружині. Неважко уявити, що зазнала в той момент Катя. Віктор досі бачить перед собою її великі, повні німої болю очі. Вона тоді так і не заплакала.

Сама ж зібрала Віктору речі, коротко сказавши: «Іди, я не можу тебе тримати». Зараз Віктор розуміє, наскільки ж треба було бути сильною, щоб зважитися на це. Взяти, ось так все зрозуміти, прийняти та відпустити. Мовчки, без слів і скандалів. Знаючи Катюшу як облуплену, Віктор не припиняє дивуватися її силі волі. І шкодує її, а може бути, досі любить.

Довгоочікувана дитина не принесла щастя новоспеченій сім’ї. Адже, крім неї, цих людей нічого не пов’язувало. Як не намагався Віктор полюбити другу дружину, не міг. Немов якийсь невидимий бар’єр стояв між ними. І не противна вона йому була, але все ж не бажана. Та й додому не тягнуло часом йти. Чи не свій це був будинок – чужий. Жанна, напевно, сама в усьому винна, адже знала тоді, що Віктор був одружений. Він їй про це відразу сказав, але дитини все ж залишила. Хоча і її можна зрозуміти.

Віктор згадує, як забирав сина з пологового будинку. Ніс в руках крихітний згорток, перев’язаний синьою стрічкою. Посміхався, дивлячись на злегка зморщене і якесь червоне обличчя дитини, ще незрозуміло, на кого схоже. Але його! І Віктора розпирала гордість. Син!

Коли синочкові виповнився рік, вони з Жанною поїхали до Віктора на батьківщину. Адже той так толком і не познайомив нову дружину з численними родичами. Весілля-то як такого у них не було, просто невеличкий вечір влаштували. Жанна сама не хотіла пишного свята. Вона соромилася вже помітно округлий животик. Ну а зараз синочкові свіже повітря не завадить.

До Катерини тут же новина долинула, що колишній приїхав зі своїм сімейством. Вона тоді на роботі була. Віктор з’явився в її магазині тільки на наступний день. Все такий же цікавий і навіть трохи змужнілий. Катя з тугою глянула в колись рідні очі й мало не захлинулася від болю. Увазі не подала, лише головою кивнула на вітання і тут же пішла в підсобку.

Від своєї напарниці й подружки почула, що, схоже, Віктор тоді дуже шкодував, що Катя так швидко пішла. Поцікавився, як та живе і з ким. Коли дізнався, що досі одна, став якимось похмурим. Купив молоко і більше розмовляти не став. А незабаром молоді поїхали в місто. Так Катя з Віктором і не поговорили. Та й про що говорити? У кожного своє життя, свої турботи й клопоти. Минулого не повернеш. Сумно і боляче все це.

А Віктор після тієї зустрічі якось знітився. На Жанну все частіше став гримати. Не йшло у них сімейне життя. Хоч ти трісни! Не можна жити заради дітей. Кожній людині потрібна любов, інакше немає сенсу в житті. Сина він і так провідувати буде, його ніхто у нього не відніме. Виросте, може, і зрозуміє батька. А вони з Жанною чужі, зовсім чужі. Так і не змогли стати рідними й близькими. Навіть попри те, що і господиня вона хороша, і робота у неї престижна.

Виходить, не в цьому щастя. Коли немає почуттів, ніхто не зможе утримати двох, не утримує і третій, що з’явився від цього союзу. Зараз Віктор живе один, іноді бачиться з синочком, сумує за ним дуже.