Поліна мовчки ковтала сльози, картала себе за те, що не змогла догодити чоловікові, але промахи траплялися все частіше. Швидше за все, відбувалося таке від постійного нервового напруження, в якому вона перебувала

– А ось і наша мама прийшла! Не минуло й пів року – сповістив чоловік, як тільки Поліна переступила поріг квартири.
– Сумки краще візьми, – втомлено попросила вона, опускаючи важкі пакети на підлогу.
Слова чоловіка образили її, але вона знала – марно просити його не відгукуватись про неї хоча б при дітях образливими словами. Щоразу чоловік з подивом дивився на неї, а потім починав реготати:
– Гумору не тямиш абсолютно, село!
І все тривало в тому ж дусі. Хоч як би вбралася Поліна, як би не причесалася, Максим уїдливо говорив:
– Та! Тут уже нічим не допоможеш. Ну … як є!

А якщо раптом обід виявлявся не до смаку милому чоловіку, тут вже вона вислуховувала таке!
– Так у тебе не руки, а крюки! Нічого нормально зробити не можеш! У інших дружини як дружини, а мені ось щастя дісталося!

Поліна мовчки ковтала сльози, картала себе за те, що не змогла догодити чоловікові, але промахи траплялися все частіше. Швидше за все, відбувалося таке від постійного нервового напруження, в якому вона перебувала.

Дивно! На роботі її не вважали за безнадійною недотепою. У відділі до неї ставилися з повагою, цінували за уважність і швидкість. Але варто було їй повернутися додому, як з шанованої людини вона перетворювалася в безмовну служницю.

Отруйні висловлювання Максима зробили свою справу. Щоранку Поліна дивилася на себе в дзеркало і подумки погоджувалася з Максимом: «Так, не красуня і тепер уже точно нею не стану. Ще років п’ять і старіти почну … »

Назар з’явився в їх відділі після відходу на пенсію Вадима Павловича. З його приходом невеликий колектив помітно пожвавився. Чоловіки зраділи новому колезі, а жінки якось підбадьорилися. Не хотілося перед новеньким виглядати сірими мишками, ось і почали щодня змінювати одяг, та зачіски. Тільки Поліна не брала участі в цьому марафоні краси – була впевнена, що все її старання залишаться непоміченими.

В кінці кварталу трапився справжній аврал. Поліна відчувала – сьогодні додому вчасно не потрапить, доведеться залишитися доробити звіт. Вона подзвонила Максиму, попросила забрати дітей з саду, у відповідь почула:
– Куди ж я подінуся, якщо дружина така незграбна – що вдома, що на роботі. Не знаю, що ти собі думаєш. Заберу, звичайно, дітей, дівчинці!

Ображатися часу не було. Поліна відключила телефон і зайнялася звітом. Відділ спорожнів. У тиші працювалося набагато продуктивніше. Поліна захоплено клацала калькулятором, цифри слухняно шикувалися в потрібному порядку. Вона з першого разу отримала потрібний результат, все зійшлося. Поліна майстерно кинула ручку в підставку, відкинулася на стільці й заспівала дурну пісеньку, яку багато співають в радісні хвилини:
– Ла-ла-ла, ла-ла-ла! ла-ла-ла!
– Красиво співаєш! – почула голос за спиною.

Вона озирнулася і побачила Назара в дальньому кінці кабінету.
– Я думала – я одна, – червоніючи від несподіванки, пробурмотіла Поліна.
– Так ось теж залишився. Не можу знайти помилку, – стурбовано сказав Назар, посилено клацаючи калькулятором.
– Може допомогти? – окрилена своїм успіхом, запропонувала Поліна.

Назар радісно кивнув головою. Поліна підійшла до його столу, схилилася …
Через пів години цифри у звіті Назара вишикувалися в потрібну позицію, а він хвилин п’ять дякував свою рятівницю.

З відділу вони вийшли разом. Назар запропонував підвезти Поліну до дому. Звичайно, вона погодилася.

Після того вечора Назар часто підвозив Поліну додому. По дорозі вони без угаву базікали на різні теми. Виявилося, у них багато спільних інтересів. Одного разу Назар несподівано промовив:
– Знаєш, Поліна, вперше пошкодував, що одружений. У мене відчуття, що – ти моя друга половинка. Здається, ми з тобою ніколи б не лаялися і не сперечалися, якби жили разом.

Поліна сумно посміхнулася, відповіла:
– Мені теж так здається. Але ми свій вибір вже зробили. Як є!
– Згоден. Але знай – ти найкраща, сама класна!

Дивовижно! Їх дружба залишилася дружбою. Вони не дозволили собі переступити межу, яка змінила б назавжди їх життя. Але тепле ставлення Назара створило з Поліною метаморфозу. Поступово вона знайшла упевненість в собі, а разом з упевненістю красу. Тепер нападки Максима відлітали від неї як м’яч від стіни. Вона знала – все не так, як він говорить. Вона – найкраща, найрозумніша, незвичайна! А в дзеркалі тепер бачила цікаву, симпатичну жінку.

Максим, врешті-решт, побачив зміни, що відбулися з його дружиною. Одного разу він хотів як зазвичай «пройтися» по зовнішності дружини, коли вона проходила по кімнаті. Вже відкрив рот, але звуки чомусь застрягли в горлі. Він побачив, що дружина зробила собі іншу зачіску, яка, до речі, їй дуже йде. Потім він звернув увагу на ходу дружини.
«Та це ж вона стала красунею!» – мимоволі подумав він і задумався: «Коли ж вона встигла так змінитися? Чому я не помітив? А може, у неї з’явився хтось? »

Думка пронизала його наскрізь. За роки, прожиті разом, він розслабився і був упевнений – дружина ніколи та нікуди не дінеться від нього. А тепер ось вона змусила його засумніватися в цьому.

Це відкриття змусило Максима по-іншому ставитися до дружини. Він не хотів її втрачати й не міг допустити, щоб їх сім’я розпалася.

Поліна помітила, що Максим перестав з приводу і без, говорити їй образливі слова, а одного разу, увійшовши в кімнату, почула:
– А ось і наша мама красуня прийшла!