– Що ти, доню, вистачить тобі біля мене сидіти. Іди, влаштовуй своє життя. Я зла на тебе не тримаю. Та й Антон хотів би тобі щастя. Вони прощалися. В цьому будинку Іра знайшла другу маму, тут знайшла і втратила свою першу любов. Сюди завжди буде повертати її пам’ять

Цей вечір нічим не відрізнявся від інших. Після робочого дня Галина Андріївна, зробивши покупки, поспішала додому. Восени темніє рано, а попереду ще стільки справ. Жінка квапливо піднялася по сходах, перевела подих і натиснула кнопку дзвінка. «Ну ось, Антона знову немає вдома. Весь день десь бовтається, замість того, щоб уроки вчити », – обурювалася Галина Андріївна, копаючись в сумочці в пошуках свого ключа. Рано залишилася вдовою, жінка виховувала сина одна. І, зникаючи цілими днями на роботі, не могла контролювати Антона. Квартира зустріла Галину Андріївну тишею. Швидко впоравшись з приготуванням вечері, вона почала чекати сина. Було близько одинадцятої вечора. Влаштувавшись зручніше на дивані з улюбленою книгою, жінка не помітила, як задрімала під монотонний шум дощу. Її розбудив гучний шепіт.

– Так заходь ти, не бійся!
Насторожившись, Галина Андріївна піднялася з дивана, пройшла в передпокій. На порозі стояв її син і якась незнайома дівчинка.

– Мама, познайомся, це Іра. Можна, вона переночує у нас?
Ця ситуація вразила жінку. Промоклі до нитки діти винувато дивилися на жінку. Галина Андріївна швидко впоравшись c подивом, привітно запросила гостю на кухню.

– Зараз чайок зроблю, підемо, я тобі халат свій дам, не дай Боже простигнеш. А ти син, не стій, як пень, кроком руш переодягатися. А то лікуй вас потім!

Антошка хоч і ріс міцним хлопцем, але був схильний до простудних захворювань. Якщо не додивишся, обов’язково захворіє. Нагодувавши дітей вечерею і напоївши гарячим чаєм з малиною, Галина Андріївна постелила дівчинці на дивані й веліла всім йти спати. «Завтра поговоримо», – мудро розсудила вона.

Вранці Антон розповів матері, як підібрав Іру на вулиці. Зіщулившись, немов мокрий птах, дівчинка стояла на розі їхнього будинку. Антон хотів пройти повз, але якась сила зупинила його. Діти розговорилися. Вислухавши розповідь дівчинки, Антон рішуче взяв її за руку і сказав: «Пізно вже. Підемо до нас, переночуєш. У мене мамка класна, так що не бійся! »

Історія Ірини нічим не відрізнялася від сотень інших сумних історій дітей, в сім’ях яких випивають батьки. Нарікаючи на брак грошей і жалюгідне існування, заливаючи спиртним невдале життя, дорослі часом забувають про своїх дітей, штовхаючи їх на вулицю. Одиниці знаходять там розуміння, багато хто просто пропадає.

… Дівчинка росла хоч і в повній сім’ї, але неблагополучній. Батьки часто випивали, дівчинка була сама по собі. Дивитися на п’яні обличчя Ірі вже давно набридло. Незатишно й холодно ставало дівчинці в рідній домівці. Тут її ніхто не слухав, ні про що не розпитував. Все частіше після школи вона пропадала у подруг, а то і просто довго блукала темними вулицями міста. Часом як бездомний кошеня, засипала, забираючись в підвал.

– Галина Андріївна, добре тут у вас. Тепло. Можна я залишуся ненадовго?
У великих карих очах дівчинки світилася надія.
– Мама, ти не подумай чого поганого. Мені здається, Іра хороша.

Галина Андріївна дивилася на худорляву дівчинку-підлітка з серйозним обличчям, і серце її щеміло від болю. «Ну, куди таку дінеш?»
– А тебе дома не шукають? Мені-то не шкода. Ось тільки це не діло. Давай до матері твоєї сходимо. Та не переживай ти так. Все налагодиться.

Нагодувавши дітей сніданком, Галина Андріївна дізналась в Іри її домашню адресу. Жінка вирішила сама все докладно дізнатися. Їй дуже хотілося подивитися на її батьків, які вже напевно шукали дочку, заспокоїти їх.

Як з’ясувалося, Ірина жила на околиці міста. «І яким її вітром занесло в наші краї?» – дивувалася Галина Андріївна.
У квартирі, куди вона прийшла, на дзвінок ніхто не відреагував. Тоді Галина Андріївна стала наполегливо стукати у двері.
– Є хто вдома?
– Ну що тобі тут треба? – неголений чоловік з опухлим обличчям неприязно блиснув очима. – А … ви, напевно, зі школи. Що, Ірка знову уроки прогулює?
– Ви що навіть не помітили, що ваша дочка не ночувала вдома?
– Мати, ти тільки послухай, що ця жінка несе.

Галина Андріївна озирнулася і тільки зараз побачила лежачу на дивані жінку. Та, незадоволена тим, що її розбудили, відправила всіх до чортової матері.
– Ну і що розкудкудакалась? Не було вдома? Дивина яка! Погуляє і прийде.
Жінка відвернулася до стіни, давши зрозуміти, що розмову закінчено.

Галина Андріївна, так толком і не поговоривши з батьками Іри, подзвонила в сусідні двері. Їй тут же відкрили. Сусідка прямо з порога стала описувати цю «жахливу сімейку». «Так у них там постійно проблеми. Іра спочатку до мене приходила, а коли трохи підросла, крім вулиці нічого знати не бажає. Вештається, невідомо де. Одне слово «вулична».

І директор школи, куди вирушила Галина Андріївна, підтвердив, що сім’я неблагополучна і перебуває на обліку. Досі не позбавили батьківських прав, бо нібито нагальної потреби нема. П’ють час від часу, начебто працюють. А чому не займаються вихованням дочки, так хто зараз про це особливо піклується?

Галина Андріївна йшла по мокрих вулицях, здивовані людської байдужості, і в голові її зріло рішення: дівчинка буде жити у нас. Коли наступного разу Галина Андріївна відвідала сім’ю Іри, ті й не сперечалися. «Нехай живе, раз хоче, нам же менше клопоту». З того часу Іра і влаштувалася в новій сім’ї. Галина Андріївна перевела її в школу, в яку ходив Антон. Жива, яскрава дівчинка нікому не давала сумувати. Галині Андріївні по дому допомагала, Антона до праці привчала. Немов промінчик сонечка оселився в цій родині. Антон на подив у всьому слухався Іру, став менше бовтатися без діла по вулицях. Удвох і уроки було цікавіше робити, і поговорити їм завжди було про що. Дивилась Галина Андріївна на веслих дітей і раділа. Адже завжди про доньку мріяла. Ось воно, мабуть, і збулося. Іра хоч і вважалася «вуличною дівчинкою», до будинку швидко звикла. Та й хто до любові й ласки не потягнеться? Поступово душа дитини оживала. Одного разу якось ненароком, повторюючи за Антоном, дівчина назвала Галину Андріївну мамою. А та й поправляти не стала. Мама вона і є мама.

Діти швидко ростуть, не встигли озирнутися, вже і школу закінчили. А незабаром Антона в армію призвали. Довго в той день прощалася молодь.
– Я буду чекати тебе, Антон, – схлипуючи, пообіцяла Іра.
Галина Андріївна дивилася на своїх дорослих дітей, і серцю матері  все стало ясно: не просто дружба пов’язує цих двох.

Тим часом Ірина в коледж поступила. Вранці – на заняття, ввечері листи Антону строчить. Сумує. А Галині Андріївні з Іринкою і сина чекати легше. Бувало, сидять на кухні, чаюють, і розмова про Антона заводять. Син служив,  далеко від будинку. Останнім часом стала помічати Галина Андріївна, що Іра весь вільний час вдома сидить, ні до подруг, ні на дискотеки не бігає. Занепокоїлася вона, стала розпитувати. «Щось, дочка, блідою ти стала, сама сидиш, йшла б розвіялася трохи». Ось тоді-то і зізналася Галині Андріївні Іра, що любить її сина. «Ніхто мені не потрібен. Антона чекати буду! » – розридалася дівчина і втекла в кімнату.

Два роки пролетіли швидко. Антон повернувся. Радості не було меж. Закохані не стали відкладати весілля в довгий ящик, майже відразу ж і розписалися. Галина Андріївна дуже раділа цьому. Але недовго. Антон повернувся хворим. Відразу ніби й не звернули увагу на його сухий кашель, пройде, організм молодий. Але одного разу звичайна застуда обернулася для цієї сім’ї трагедією.

Антон багато працював: молода сім’я того вимагала. Як справжній чоловік, він розумів, що основна відповідальність лежить на ньому. Тим більше Ірина в інститут поступила. Про те, що трапилося далі в житті її родини, Галина Андріївна згадувати не хоче. Важко змиритися з тим, що пішов з життя єдиний син. «Ось і онуків не встигла побачити», – крізь сльози говорить жінка.

… Іра ще кілька років жила у квартирі з матір’ю Антона, підтримувала Галину Андріївну. Тільки зовсім недавно з’явився в житті молодої жінки інша людина. Все чесно розповіла вона Галині Андріївні. А та не засудила. Любляче серце матері все розуміє.
– Що ти, доню, вистачить тобі біля мене сидіти. Іди, влаштовуй своє життя. Я зла на тебе не тримаю. Та й Антон хотів би тобі щастя.

Схиливши голови, розглядали наостанок фотографії Антона дві жінки. Немов в душу дивляться ясні очі хлопця зігрівали їх серця. Вони прощалися. В цьому будинку Іра знайшла другу маму, тут знайшла і втратила свою першу любов. Сюди завжди буде повертати її пам’ять.
– Можна, я буду приходити до вас, мамо?
– Звичайно, рідна.
Галина Андріївна ніжно пригорнула до себе Ірину.
Уткнувшись носом в тепле плече, та прошепотіла:
– Дякую, мамо, за все!