Світлана з подивом дивилася на парочку. – Свєтка, не стій, як бовдур. Ти мені набридла, стара. Я одружуся з Ксюшею. Іди сюди, моя красуня, – п’яним голосом промовив Степан і притягнув за коротку грайливу спідницю Ксюші під свій товстий бік. Спочатку Світлана все сприйняла як жарт. Але Ксенія, пройшовшись по квартирі, цілком серйозно повідомила, що вони зі Степаном втомилися ховатися і вирішили жити разом. Тут

Світлана йшла по тротуару, всипаному збитими з дерев вітром і дощем мокрими жовтим листям. Їй здавалося – відірвані з гілок листя такі ж нещасні й неприкаяні, як вона.

Мимоволі жінка почала порівнювати себе з безпритульними листям. Подумалося: «Ще вчора ці листочки міцно трималися за гілки дерев, а сьогодні мокрі й нікому не потрібні валяються під ногами перехожих. Ось і моє сімейне життя звалилася в одну хвилину. Ні, звичайно, я лукавлю. Всі дев’ятнадцять років спільного життя зі  Степаном я підсвідомо була готова дізнатися про його зраду. Адже чоловіки такі. Але, як же це боляче … Колись мені здавалося, що зі зрадою можна буде впоратися, пробачити чоловікові. Не він перший. Але це так боляче, образливо. Тим більше як він міг проміняти мене на цю безмозку погань? »

Сльози навернулися на очі. Світлана нижче опустила голову, ховаючи від поодиноких перехожих свої страждання. Несподівано для себе жінка звернула з тротуару в парк. Вона ніколи не гуляла по парку одна. Ніколи. Іноді проходжувалася з подругою по його алеях у святкові дні, коли парк перетворювався в ярмаркове містечко. Колись давним-давно вони разом зі Степаном дивилися святковий концерт на парковому сценічному майданчику. Скільки років пройшло з того часу! Світлану вразив несподіваний спогад. Вона усвідомила – після давнього святкового дня вона більше ніколи не ходила з чоловіком по місту просто так. Ні, зрозуміло, спільні виходи були: по магазинах, або в компанії друзів. Але вдвох просто так під настрій вони ніколи не гуляли. Завжди знаходилися причини. Чи то погана погода, то чи втома, чи то погане самопочуття – відмовка у чоловіка завжди була. Спочатку списувала все на роботу чоловіка, забираючи велику частину його часу, потім на лінь розжирілого Степана, щиро хвилювалася за його здоров’я, намагалася витягнути з будинку по вечорах або у вихідні. Але всі спроби зазнали краху.

У вільний час Степан збирався з друзями-колегами. Спільна робота плавно перетікала в відпочинок в лазні, посиденьки на дачі, святкування нескінченних днів народжень. Дружинам рідко знаходилося місце в цих розвагах. Їхня доля – чекати втомлених чоловіків додому, годувати смачною вечерею, вислуховувати тиради про свою неспроможність, а потім, якщо пощастить, умовити прилягти поспати. Але частіше вмовляння закінчувалися скандальними з’ясовуваннями відносин, а потім Степан вимагав уваги до своєї персони. На жаль, алкоголь не присипляв його, а навпаки «розв’язував мову». Він міг всю ніч говорити нісенітниці, які дружина повинна беззаперечно слухати й не суперечити!

Думки про неправильність їх сімейного життя часто приходили в голову Світлани. Однак щось міняти у неї не вистачало сміливості. Дивно, на роботі їй доводилося приймати жорсткі й швидкі рішення, в її підпорядкуванні знаходилися майже півсотні людей, а вдома вона не могла поставити на місце одного-єдиного! Беззвучно поплакавши після чергового вихідного або свята, вона заспокоювала себе тим, що у багатьох колег по роботі не було такої шикарної квартири, як у неї, золотих прикрас, подарованих щедрим, не дивлячись на погану вдачу, чоловіком. А щорічні поїздки в заморські країни? Чи не кожній дружині так щастить.

Результатом подібних міркувань були затягнуті в не розв’язувати вузол нерви, покірне послужлива поведінка, страх зайвий раз прогнівити свого чоловіка, що врешті-решт стало поштовхом до нескінченних розладів її здоров’я, підірване численними спробами зачати дитину.

Дитина. Вона була її болем і бідою. Неможливість завагітніти зводила Світлану з розуму. Випробувавши всі можливі способи сучасної медицини й не отримавши довгоочікуваного результату, Світлана впала в депресію, потягнувшись за собою хвороби, що наростали як сніжний ком.

Чоловік переживав за неї, відвідував в лікарнях, приносив власноруч приготовані страви, дзвонив по мобільному. Втім, щира турбота про хвору дружину не завадила Степану захопитися недалекою, але зате яскравою, усміхненою, швидкою, Ксенією. Ксюша, як ласкаво кликав Степан нову подружку. Світлана, зайнята відновленням здоров’я, не здогадувалася про суперницю. Але одного разу в її квартирі з’явилася мініатюрна фарбована блондинка. Найжахливіше – вона увійшла в будинок разом з п’яним Степаном, який царським жестом запросив великооку красуню пройти в його апартаменти й відчувати себе як вдома. Світлана з подивом дивилася на парочку.

– Свєтка, не стій, як бовдур. Ти мені набридла, стара. Я одружуся з Ксюшею. Іди сюди, моя красуня, – п’яним голосом промовив Степан і притягнув за коротку грайливу спідницю Ксюші під свій товстий бік.

Спочатку Світлана все сприйняла як жарт. Але Ксенія, пройшовшись по квартирі, цілком серйозно повідомила, що вони зі Степаном втомилися ховатися і вирішили жити разом. Тут.
– А я? – поставити резонне питання дружина.
Ксенія невизначено знизала плечима.

Світлана з жахом згадувала подробиці вчорашнього вечора, з’ясування відносин з чоловіком. Виявилося, вона дружина – гірше не може бути! Вічно невдоволена, нудна, та ще наскрізь хвора … Ось Ксюша – інша справа! Навіть двоє її дітей не заважають їй залишатися звабливою і бажаною! Степан був налаштований рішуче – Ксюша сьогодні ж залишається з ним! Його плану завадив чоловік Ксенії, несподівано з’явився до них, причому не один, а з дітьми – хлопчиками-двійнятами років п’яти.

Світлані здавалося все, що відбувається якимось поганим фільмом. Чоловік Ксенії чомусь волав не до своєї дружини, а до Світлани:
– Прошу тебе, жінка, заклинаю – забери свого чоловіка, нехай Ксюша йде додому. Адже у нас же діти!

Діти весь цей час стояли струнко біля батька.

– Забирайте свою Ксюшу і йдіть, – втомлено промовила Світлана.
– Не командуй! – крикнув Степан. – Бач, голос прорізався! Ксюша залишається зі мною.
– А діти? – запитав чоловік.
– Будуть в гості приходити. Правда, Ксюша?

Блондинці такий розклад не дуже сподобався:
– Степан, це ж мої діти, вони повинні бути з нами.
– Все вирішимо, але не сьогодні. Нехай зараз йдуть додому.

– Ксеніє, схаменися! – кинувся до красуні самотній батько. – Підемо додому!
Ксенія уважно подивилася на Степана і твердим голосом сказала:
– Або діти з нами, або я йду!

Степан остовпів від такого свавілля: його не слухають, йому ставлять умови! Чи не стримавшись, гукнув:
– Та йди ти зі своїм виводком!

– Сам пішов, козел старий! – верескливо закричала недавня пасія і вискочила за двері. Слідом за нею випарувалися батько з синами.

Після відходу сімейства в будинку запанувала тиша. Степан завалився на диван і втупився в стелю, Світлана пішла в спальню. Ніч пройшла напрочуд тихо. Не спали обидва. Світлана думала, як жити далі. Планів вистачало, але в кожному щось не влаштовувало.

Вранці рішення не прийшло. Робочий день пройшов як уві сні. Світлана роздавала якісь вказівки, вирішувала нагальні питання, а про себе постійно повторювала: «Кинута, кинута …» Після роботи Світлана виявилася в парку, безцільно бродила по його доріжках до самої ночі. Додому йти не хотілося, найжахливіше – вона боялася побачити там Ксенію.

… Степан лежав на дивані й стогнав.
– Що трапилося? – злякано поцікавилася Світлана.
– Погано мені.

Світлана моментально забула про образу, схопила тонометр і завченим жестом начепила манжету приладу на руку Степана. Тиск зашкалювало, втім, як завжди після бурхливих скандалів.
Через годину після проведеної Світланою терапії – приймання таблеток, уколу, Степан слабким голосом прошепотів:
– Свєтка, прости придурка. Ну куди я без тебе? Так ти у мене найкраща …