Дуже давно не приїжджав до рідного міста. Ні, звичайно, я заскакував до батьків на два-три дні, але потім знову їхав назад Київ. Я в тому сенсі, що давно не заїжджав надовго.

У дитинстві ми постійно з друзями зависали разом. Разом ходили на стрілки, разом їздили на риболовлю, ганяли м’ячем на полі, ходили по дискотеках. Але все змінилося після того, як нам виповнилося по 17-18 років.

Хтось поїхав вчитися далі, хтось вирушив до армії. Кілька людей залишилися служити за контрактом. Коротше, всіх розкидало так, що не збереш. Тільки пишемо час від часу один одному.

Отже, приблизно в другій половині червня я приїхав до батьків у гості. Взяв відпустку майже на місяць. Допомагав батькові по господарству, шлявся по місту. І ось, зібралися з двома товаришами дитинства, які залишилися в місті. Я пам’ятаю як ми з ними в старших класах підробляли влітку на цегельному заводі. Було чудово. Дуже сильно втомлювалися, рук майже не відчували, спина нила від втоми й болю. Але так приємно було тримати свої перші зароблені гроші. Ще тоді я зрозумів, що потрібно дуже добре вчитися, щоб більше ніколи гроші не діставалися настільки важкою працею. Для мене робота на цегельному заводі стала мотиватором. Пам’ятаю, що перший час від втоми навіть не міг нормально засипати. Так і ходив цілий тиждень немов зомбі. Потім начебто втягнувся.

Зустрів двох товаришів, з якими працював на тому самому заводі. Запросив їх сходити куди-небудь попити кави, згадати минуле. Товариші потягли мене в “нору”. Так ми називали напівзруйновану будівлю поряд з пустирем, де курили й пили пиво. Виявилося, що “нора” не була закинута і її не зайняли інші підлітки. Кенти також збиралися в “норі” і вечорами після роботи на заводі пили там пиво. Чи варто говорити, що друзі дуже сильно змінилися? Вони висохли, під очима були мішки, заробили собі не стираються мозолі, постійний бруд під нігтями й пивні животи.

Але вони так і продовжували весь цей час працювати на лінії. Так у вихідні й продовжували ходити на футбол або на риболовлю. Сімей не мають. Таке відчуття, що для них час ніби спинився. Ми сиділи пили пиво, але я розумів, що мені нема про що з ними говорити. Згадали молодість, але і все … нових тем немає. І я бачив, що їм не дуже комфортно зі мною.

Краще б з ними й не зустрічався. Краще б ми так і продовжували просто писати.

Важко дивитися на те, як твої вже колишні друзі застрягли в дитинстві.