Кожній жінці хочеться виглядати так, щоб чоловіки оберталися і дивилися їй услід. А якщо жінка ще й обіймає посаду, то це бажання підкріплюється якимось обов’язком. Отримавши несподіване (але приємне) підвищення, я стрибнула з посади дрібного інженера на місце такого ж дрібного, але все-таки начальника, і зрозуміла, що ходити на роботу з забраними в кінський хвіст волоссям і без штучних вій вже якось неетично.

Колеги-начальниці хвалилися манікюром і нарощеними віями, перманентним макіяжем і походами до косметолога “на чистку лиця” і золоті нитки. Зважилася і я. Знайшла в інтернеті адреси й телефони салонів із захопленими відгуками й не без внутрішнього сорому записалася до перукаря в салон краси й на цю саму чистку до косметолога.

Прийшла спочатку на чистку, привіталася, зайняла місце на дивані в кутку. Після недовгого очікування мене запросили в кабінет.

“Дуже погана шкіра, – сказала косметолог, насупивши брови, і серце моє впало. – Скільки вам років? Зрозуміло. Вже років п’ять тому слід було почати за шкірою доглядати. Вже є перші ознаки старіння”.

Я щось пробурмотіла, відчуваючи, як червонію до самих вух. Не скажеш же, що не було грошей, правда?

Косметолог цілу годину чаклувала над моїм обличчям і шиєю, призначила мені купу кремів, сироваток, які я придбала тут же, в салоні, і відпустила, суворо сказавши прийти через два тижні. Поглянувши на чек, я тільки зітхнула. Краса зажадала жертв, і великих.

Вийшовши з салону, я побрела до перукаря. Прийшла, теж зайняла місце на дивані в кутку. Після недовгого очікування мене запросили в зал.

“Дуже погане волосся, – сказала перукар, насупивши брови, і я знову почервоніла. – Кінчики пошкоджені, січеться, розшаровується. Треба доглядати за волоссям кожен день, а не від випадку до випадку”.

Вона постригла мене, намазала мені голову якимось маслом і запропонувала купити відновлює шампунь курсом на місяць. Я покірно заплатила і вийшла – вже ледь не в сльозах. Настрій був зіпсований на весь день.

Колеги помітили стрижку, звичайно, але про чудо-засоби я посоромилася сказати. Чесно – такий сором, як в той день, в останній раз я відчувала дуже давно ще в дитинстві. Мені не просто натякнули, що я виглядаю погано, це було чистої води приниження. Невже робота в крутому салоні краси дає право ось так безсоромно проходитися по зовнішності клієнта? Я розумію, що просто “повелася” на відгуки, і що навколо тьма прекрасних фахівців, але осад нікуди не діти. За мої ж гроші мені просто плюнули в душу.

Загалом, ні через два тижні, ні через місяць я, ні до того перукаря, ні до того косметолога не пішла. Просто не хочу.

Вії так і не наростила, ходжу зі своїми. Може, з ними у мене теж біда, але я на це не звертаю уваги. Ще через місяць, може, все ж наважуся запитати у колег, куди ходять вони …