Ірина повернулася з нічної зміни. Вона забрала внучку у сусідки. Вирішила швидко нагодувати внучку і прилягти відпочити. Маша грала в кімнаті, коли почула сильний гуркіт, зірвалась побігла на кухню. Зайшовши на кухню дівчинка перелякалась

Нічого немає страшніше втрати власних дітей. Син і невістка Ірини Петрівни загинули в страшному ДТП. Горе могло підкосити жінку, але вона не могла собі дозволити впасти у відчай. У неї була причина. Маленька, смішна причина, на ім’я Маша. У внучки нікого, крім бабусі не було. Ірина Петрівна вже була на пенсії. Органи опіки не хотіли віддавати їй дитину. Тоді вона влаштувалася на роботу. Нарешті, їй оформили опіку. Було непросто працювати й за маленькою дитиною стежити. Серце стискалося від думки, що, як не старайся, а батьків Марійці їй не замінити.

Але світ не без добрих людей. Сусідка Ніна дуже виручала. Сама пропонувала з Машкою посидіти, коли Ірина на роботі. Дівчинка любила у сусідки бувати. Дуже вже там весело і шумно.

– Ніночка, Бог мені послав тебе. Ось що б я робила без вас? – часто говорила Ірина з вдячністю.

– Ви теж мене завжди виручаєте, Ірина Петрівна. Ми ж завжди до вас біжимо, якщо допомога потрібна, – посміхалася Ніна у відповідь.

– Дурниці якісь. Хіба можна порівнювати ?! Я б в будь-якому випадку вам не відмовила ніколи. Нічого, Ніночка, у тебе чоловік хороший дуже. Не кожен буде і працювати, і з дітьми допомагати. Ось підростуть твої трохи, та й моя Машенька. Буде нам усім легше.

Марія росла гарною дівчинкою. Слухняна і чуйна. Бабуся багато займалася з нею, всіляко розвивала. У п’ять років Маша вже зачитувалася улюбленими книжками. Вона дуже любила Ірину Петрівну. Допомагала по дому, як могла, шкодувала, коли жінка погано себе почувала.

Була у них в житті ще одна важлива людина – Семен Петрович. Він познайомився з Іриною задовго до народження Марійки. Син Ірини був лікарем, вони з Семеном працювали разом. Він їх і познайомив. Син тоді ще жартував, що вони дуже один одному підходять. Ірина Петрівна овдовіла п’ятнадцять років тому. Свого Михайла жінка дуже любила. Про нові стосунки й не думала тоді. Ну а тепер вона вважала себе дуже старою, щоб про “дурниці” думати. Семен же був безнадійно закоханий. Чому у цього розумного, сильного і доброго чоловіка ніколи не було сім’ї? Може нещасна перша любов? Або він, як то кажуть, був “одружений на своїй роботі”. Все може бути. Зараз же він точно був упевнений в тому, що Ірина його жінка. Але вона упиралася. Вони були добрими друзями. Семен і по дому допомагав, у нього руки золоті, все міг полагодити. І Машу до себе з ночівлею міг забрати, якщо Ірина Петрівна на роботі.

Ірина повернулася з нічної зміни. Вона забрала Машеньку у сусідки. Був вихідний і дівчинці не потрібно було в садок. Це радувало, адже кудись йти сил ніяких не було. Вирішила швидко нагодувати внучку і прилягти відпочити. Машенька грала в кімнаті, коли почула гуркіт.

– Бабцю, що трапилось? – прокричала вона, не відриваючись від іграшок.

Але ніхто не відповів. Дівчинка злякалася і побігла на кухню. Ірина Петрівна лежала без руху на підлозі.

– Бабуся, бабуся !!! Вставай !!! Ну, будь ласка! Вставай же, – Маша розплакалася, їй стало дуже страшно.

Вона вискочила в під’їзд, стала з усіх сил стукати у двері Ірини. Ніхто не відкрив. Вони ж до рідних гостювати їдуть на вихідних. Як на зло, і в інших сусідів нікого. Тоді Машенька помчала на вулицю. В халаті, як була. А на вулиці мінус п’ятнадцять. Тапки злетіли зі змерзлих ніг, але вона продовжувала бігти, щосили. Дівчинка не відчувала нічого, крім жахливого страху за Ірину Петрівну. Машини проносилися мимо, ніхто не звертав уваги на роздягнену дитину. Але тут перед нею загальмувала машина швидкої допомоги. З неї вискочив чоловік. Він відразу ж схопив дівчинку на руки.

– Машенька? – доктор виглядав враженим.

Він дізнався дочку свого загиблого колеги. Анатолій знав, що дитина живе з бабусею, все у них добре. А тут таке. Насамперед він посадив її в теплий салон. А потім став розпитувати.

– Ви що мене знаєте? – запитала Маша.

– Ми знайомилися, Машенька. Але тобі тоді всього три рочки було, ось ти й забула. Що ж сталося?

Маша швидко розповіла йому про свою біду. Анатолій відвіз її в лікарню. Він відшукав Семена і все йому розповів. Семен, як зміг, заспокоїв дитину. Попросив дівчат зі свого відділення, щоб вони відігріли дівчинку, напоїли чаєм і розважили, поки він не повернеться. А сам помчав до Ірини. Його сковував жах. Відпустило тільки коли зрозумів, що Ірина дихає.

– Жива! Хлопці, швидко!

Ірина прийшла в себе тільки через кілька годин. Перше, що вона побачила, коли відкрила очі, задумане обличчя Семена. Але, як він тільки зауважив, що вона прокинулася, відразу засяяв.

– Ірочка, ну як же ти нас налякала! Тиск впав у тебе, ось і непритомність. Все, я наполягаю просто, йди з роботи. Не можна так мучити себе, – твердо сказав Семен.

– Я не можу. Мені дитині помагати треба. – слабким голосом сперечалася Ірина.

– Ця дитина босоніж по снігу бігла, щоб допомога тобі привести. Іра, ну скільки можна? Я у тебе є, ти чуєш? Ну що ж ти так мучиш нас! Знаєш же, нікого рідніше вас з Машею у мене немає і не буде! – гаряче промовив чоловік.

Тут в палату привели Машеньку. Вона підбігла до бабусі й міцно обняла, намагаючись не зачепити пластикові трубочки системи.

– Бабцю, ти мене так більше ніколи-ніколи не лякай добре. Я дуже сильно плакала і кричала. А ти не чула!

Ірина Петрівна гірко зітхнула. Бідна дівчинка, що їй довелося пережити.

– Твоя бабуся кілька днів поживе на моїй роботі. Підлікуємо ми її й повернемо тобі, як нову, – Семен поплескав Машу по голові.

– Ну ти що таке кажеш? Я вже в порядку. Можу додому їхати, – спохопилася Ірина, – як же Машенька без мене.

– Машенька без тебе прекрасно погостює у дядька Семена. Правда ж, Маша?

– Ура! Я до дядька Семену їду. А ти бабуся лікуйся! І більше ніколи не хворій, добре ?! – вона знову стала тискати Ірину.

Ірина слабо розсміялася і вдячно подивилася на Семена Петровича.

Весь вечір Маша веселила Семена своїми питаннями. Вони з’їздили до неї додому, зібрали потрібні речі, і вже сиділи у Семена в вітальні.

– Дядьку Сем, ну коли ти на моїй бабусі одружишся?

– Ой, Машка, маленька ти ще питати таке, – сміявся Семен Петрович. – Це все так непросто.

– Дуже навіть просто. Мене ось Вітька з садка взяв за руку і сказав, що тепер ми одружилися. Тому що він мене любить. І ти бабусю любиш. І вона тебе. Тобі просто треба їй сказати: “Ірина, одружуйся зі мною!”. І все!

Семен довго сміявся … але задумався над її словами. Потім він уклав Машеньку, вона заснула відразу ж. А чоловік заснути не міг. Його мучила тривога за Ірину. Непритомність можуть траплятися по дуже різних причин. Але тут до нього долинув сильний кашель. Він схопився і побіг до Маші. Вона сиділа на ліжку і тряслася від кашлю. Семен помацав їй лоб. Вона горіла. Чоловік напоїв її ліками. Через годину температура трохи спала, і дівчинка заснула. Семен зрозумів, що її брати з собою на роботу не можна. Він звернувся за допомогою до своєї мами. Та погодилася з величезною радістю. Баба Люба дивовижна. Вона займається бальними танцями, подорожує. І її чоловік такий же, до речі шостий. Перший, батько Семена, помер. З рештою щось не заладилося. І ось, нарешті, знайшла своє щастя. Вони обидва відкидали старість і брали від життя все! А Машеньку баба Люба любила, як рідну внучку.

Ірина дуже турбувалася про Машу, і поривалася додому. Але Семен її заспокоїв. На щастя, аналізи нічого страшного не показали. банальна перевтома. Через пару днів Ірина повернулася додому. З роботи вона не пішла, але від нічних змін відмовилося. Все увійшло в колію, ось тільки Маша все частіше починала говорити про Семена. Вона твердила, що він дуже хороший і любить її бабусю. Ірина ніяковіла і переводила тему. А дівчинка думала, як би зробити так, щоб підштовхнути їх один до одного. Навіть подумувала “загубитися”, пошуки їх зблизять. Як тоді, коли бабуся хворіла, Семен Петрович завжди був поруч.

Скоро Новий рік. Машенька написала лист Миколаю, вона просила нову ляльку. Бабуся обіцяла віднести лист на пошту, мовляв, вони там знають, куди відправляти. У свято, прийшов сам Миколай. Це був ряджений Семен, але дівчинка його не впізнала. Він урочисто подарував їй ляльку за віршик. Вони поспівали, пограли. Ірина пішла на кухню, а Семен вирішив дізнатися, чого б ще хотіла Маша. Щоб самому їй це подарувати. Але почув несподівану відповідь:

– Я хочу, щоб моя бабуся одружилася з дядьком Семеном. Вона його любить. Але, здається, через мене не визнається. Дідусю, допоможи мені.

Семен пообіцяв подумати, чим може він Маші допомогти. Хоч завдання складне, навіть для нього.

Вдома Семен місця собі не знаходив. Як же цю розмову почати? Вирішив, що телефоном простіше. Ірина трубку не взяла. Коли передзвонила, то він попросив її про зустрічі на їх місці в парку. Зрозумів, що це не телефонна розмова.

Ірина слухала його визнання з палаючими щоками.

– Ну як же ми, Семен. Я бабуся вже. Що люди скажуть.

А Семен згадав, як Маша вчила його рішучості. Міцно взяв її за руку, привернув до себе і поцілував …

Ірина боялася починати розмову з Машею, і Семен взяв цю місію на себе. Коли вона дізналася, що тепер вони будуть всі разом жити в будинку дядька Семена, то застрибала від щастя …

Ірина боялася думати про своє особисте життя. Їй хотілося, щоб Маша знала, що вся її любов належить тільки дівчинці. Але тепер вона зрозуміла, що її страхи були марними. А у Маші тепер повноцінна сім’я, в якій вона щаслива.