Люблю чоловіка з важким минулим

У жовтні минулого року я зустріла чоловіка. Він старший за мене на сім років – не така велика різниця, але тяжкість його досвіду я відчуваю навіть на собі. Знаєте, є люди, які пережили так багато всього, що вони поранені, їх душі зношені, і, як би ти не хотів бути поруч – вони не підпускають тебе. Так сталося у мене з цим чоловіком.

Я купила квартиру, а він виявився сусідом. Причому, інші сусіди по сходовій клітці – бабусі та не приємні люди, а ми й за віком близько один до одного, і за характером начебто схожі. Він м’який, спокійний, я така ж. Почали спілкуватися. Я і не думала кудись заходити далеко або шукати якийсь глибокий сенс в наших відносинах. Мені було добре в його компанії, йому, як мені здалося, добре в моїй. У нього не було жінки, він жив, як середньостатистичний парубок.

Внадилася йому готувати, прибирати, прати. З доброї волі все, допомогти хотіла. Він мені з сантехнікою допомагав, меблі збирав, а я йому – по жіночим справам. І перейнялася я ним так сильно, що тепер думати ні про кого не можу. Уявляю чоловіка своєї мрії, а перед очима він. Такий простий і близький, у вицвілих футболках, з першою сивиною у волоссі. Знаю, що у нього була якась любов трагічна, яка йому всю душу потріпала, але не ділиться він зі мною ніяк – відмовляється. Ось і ходжу, дивлюся на нього, а він бачить все. Знаю, що бачить, і іноді на мене такі погляди кидає, що мені вити хочеться. Підійти, попросити, щоб не стримувався, щоб не відштовхував мене.

Страждаю від чоловіка, з яким не було нічого і ніколи. Та й навряд чи буде.