Пішла вона пару років тому в шлюбне агентство. Не знаю, навіщо їй це було потрібно, тому що дівчина вона видна, від мужиків відбою немає. Мені пояснила тим, що там кандидати перевірені, при грошах, а “на місцевих чоловіків тільки час витрачати”. Гаразд, пішла, почали їй кандидатів пропонувати, на побачення всякі ходити щотижня. І всі чоловіки, як на підбір: близько 50 років, багатий, розведений чи вдівець, зі своїм бізнесом і дорослими дітьми. Я спочатку не зрозуміла, запитала у подруги, мовляв, невже молодшого нікого немає? На що вона відповіла, що сама такі вимоги виставила. Возитися з молодими не хочеться, а в роках чоловіки – це досвід, це гроші, це відсутність зайвого головного болю через спроби підлаштуватися під характер.
За ці пару років кого у неї тільки не було. З деякими вона відразу розривала стосунки – не сподобалися, а деяких досі тримає на повідку, гроші з них смокче.

Але днями їй нового кандидата підігнали. Дуже багатий, іноземець, займає якийсь непристойно високий пост. І так йому моя подруга сподобалася, що він збирається приїхати до нас в глушину з перекладачем, з охороною і так далі, тільки щоб з нею познайомитися. Варто додати, що мужик цей старий. Дуже. Він їй в дідусі годиться.

Так ось. Я б на місці подруги кинулася бігти якомога далі, а вона що? Пішла в салон, красу наводити, адже скоро наречений приїде. Не боїться нічого і нікого. З бандитами зв’язувалась, з психами всякими й збоченцями, зараз ось старий. Дивлюся на неї й думаю – чи то пишатися, то чи жахатися.