Андрій рано втратив маму, зате йому дуже пощастило з бабусею. Вона жила тільки ним, і зовсім не думала про себе. Клавдія Іванівна не звертала уваги на свої болячки, економила кожну копієчку, щоб можна було порадувати онука. Кілька років тому він з’їхав від неї на квартиру. Молодому хлопцеві потрібна була свобода, та й вічна опіка набридла. Але він приходив щонеділі. Бабуся чекала його з контейнерами для їжі. Вона турбувалася про те, щоб він правильно харчувався. Кожен був підписаний. Адже щось псувалося швидше, а інше можна залишити на кінець тижня.

Клавдію Іванівну дуже турбувало, що у внука немає дівчини. З останньої, Олею, розставання було дуже болючим. Вона була на п’ять років молодша. Розумна, красива, але вітряна. А Андрія клуби зовсім не цікавили. Він намагався не бути занудою, і часто погоджувався, щоб Оля розважалася з подругами. Одного разу Андрію потрібно було йти працювати в нічну зміну. Ольга попередила, що сходить ненадовго з дівчатками в кафе. Хлопцеві вдалося звільнитися серед ночі, десь до третьої години. Він йшов додому, смакуючи як буде рада Оля його поверненню. Але відкривши двері, побачив кохану, яка безтурботно спала … в обіймах кращого друга Андрія.

– Як ти могла, Оля? – кричав він, зриваючи ковдру з цієї парочки. – Гади, ненавиджу !!! Ідіть геть звідси!

Він виставив невірну дівчину і зрадника друга за двері в чому були. На наступний день викинув всі її речі у вікно. Удар був дуже сильний. Саша, який вважався його найкращим другом, все намагався виправдовуватися в повідомленнях. Мовляв, це Оля в усьому винна.  Ні його, ні Олю Андрій бачити більше не хотів. З усіма своїми проблемами, Андрій бігав до бабусі. Знав, що у неї він завжди знайде співчуття і підтримку. Так і було. Клавдія Іванівна завжди була на його боці. Коли він був дитиною, вона бігала лаятися в школу з тими, хто його ображав. А йому це подобалося, хоч і весь клас жартував над ним з цього приводу.

Тепер бабуся ні з ким не сварилася. Але з усіх сил намагалася втішити свого хлопчика. Після цього випадку, Андрій уникав нових серйозних відносин. Бабусю це дуже турбувало:

– Андрійку, у мене одна мрія, правнуків побачити. Ну не пощастило тобі з Олею, не біда. Не всі дівчата такі, – часто заводила вона розмову на болючу тему.

“Ой, ну які діти? В однокімнатній орендованій з дружиною і дитиною жити?” – сміявся Андрій. – “Ось ти помреш, квартиру мені залишиш, тоді і подумаю.”

Клавдія Іванівна мовчки з тугою дивилася на внука. Його слова були, як ніж у серце.

– Образилась?! – безтурботно продовжував хлопець. – Та облиш, жартів не розумієш что-ли!

Клавдія Іванівна зітхнула і відвернулася, щоб онук не побачив, як зволожилися очі.

– Дійсно, такий жарт смішний, а я не розумію. – стримано промовила вона. – Помру, нікуди не подінусь. Дай правнуків побачити, а більшого не прошу.

Жорстокі фрази онука боляче поранили бабусю. Вона все списувала на молодість. Звідки йому знати, як складно їй останнім часом справлятися з найпростішою роботою. Її здоров’ям онук ніколи не цікавився. Для нього було природно, що бабуся піклуватися про нього. А то що і вона потребує допомоги, в голову не приходило. Ось тільки тітка Маша, сусідка, як побачить, так відразу з докорами пристає.

– Безсовісний ти, Андрій, виріс! Прибіжиш на п’ять хвилин. І з сумками втечеш. А Клава все сама, дарма що здорованя такого виростила, – кожен раз сварилася вона.

Андрій пирхав що-небудь у відповідь, і поспішно ретирувався.

Дві дівчини неквапливо йшли по тротуару. Обидві красиві, як топ моделі. Одна емоційно розмовляла з кимось по телефону. Але йому особливо сподобалася друга.

– Дівчина, ви втратили щось, – гукнув він її.

Красуня розгублено дивилася на дорогу.

– Хіба? А що? – пролунав приємний голос.

– Гарний настрій. Але я його знайшов, і готовий повернути. Але за це ви скажіть мені, як вас звати, – з цими словами Андрій наблизився до дівчат.

Він і сам розумів, що жарт на трієчку, але дівчина яка сподобалася зніяковіло посміхнулася.

– Світлана, – просто сказала вона. – А подруга Саша.

– А я Андрій, – посміхнувся хлопець. – Не проти, якщо проводжу вас?

Олександра прикрила телефон долонею і невдоволено буркнула:

– Так робіть ви що хочете, тільки мені не заважайте.

Саша бурхливо з’ясовувала стосунки зі своїм хлопцем. Загрожувала, що якщо він не навчиться її чути, то їм доведеться розлучитися. Андрій зі Світланою неквапливо йшли позаду.

– А у вас теж хлопець є? – кивнув він на Сашу. – Як у подруги?

Світла похитала головою. Андрій піднісся. Але раптом схаменувся:

– Чоловіка ж теж немає?

– Чоловіка немає, – вона удавано зітхнула, – не бере ніхто заміж.

Вони розсміялися.

– За мене вийдеш? – запитав Андрій начебто жартома, але серце тьохнуло чомусь.

Вона зупинилася, і дотиком зупинила його. Критично оглянула з ніг до голови усміхненими очима. І пішла вперед.

– То як? – запитав він, наздогнавши її в два кроки.

– А ось візьму і вийду!

Саша махнула рукою і зникла за поворотом. Вони залишилися вдвох, стало набагато тихіше. Андрій провів Світлану до під’їзду. Вона погодилася дати номер. І боязко поцілувала його в щоку на прощання. Андрій йшов, не відчуваючи ніг, він ніби ширяв. Як же давно він не був закоханий! Все таки це прекрасне почуття.

Розривало болем живіт. Клавдія Іванівна стогнала, склавшись навпіл. Андрій навіть зрадів, почувши дзвінок від бабусі. Хотілося поговорити з ким небудь про сьогоднішній день. Але та не дала йому і рота відкрити. Стала скаржитися на самопочуття і просити приїхати.

-Що ти вже придумала. Пізно ж. Я втомився. Цілий день працював, – з досадою перебив він.

– Раніше в маршрутках не хотів давитися. Так я накопичила, на машину тобі грошей дала. Але і зараз щось заважає, – у звичайно спокійної бабусі зривався голос, чи то від гніву, чи то від болю.

– Ну не починай. Випий таблетки свої і спати лягай.

Таблетки не допомогли зовсім. Вона промучилася кілька годин, але вирішила все ж викликати швидку. Її відвезли в лікарню. На наступний день Андрій не подзвонив. Тільки в неділю прийшов за своїм звичним пайком. Вдома нікого не було. Він постукав до сусідки.

– Тітко Маріє, скажіть бабусі я прийшов, – крикнув, коли почув запитання: “Хто там?”.

Марія відчинила двері і стала кричати на нього:

– У лікарні Клава. А ти знав, що їй погано було, і навіть не прийшов і не подзвонив вчора. Невдячний! Вона ж тобою тільки й жила. А ти останні роки і подбати про неї не можеш.

Андрій відбився від набридливої ​​сусідки і швидко пішов. Він з’їздив до бабусі. Але і десяти хвилин у неї не пробув. Пробурмотів щось невиразне і втік. Його чекала Світлана. Вони гуляли, потім дівчина сказала, що хотіла б перекусити. Андрій послався на те, що залишив гаманець будинку і треба за ним поїхати. Він знав, що тих грошей, що є у нього при собі, на нормальний ресторан не вистачить. Але поїхав ні до себе, а до бабусі. Все одно вона йому все віддає, що зібрала. Так що не образиться, якщо він трохи запозичить. Він відвів Світлану в дорогий ресторан. Вони чудово провели час. Здавалося на дівчину справила враження щедрість Андрія. У всякому разі цю ніч вони провели разом, у нього.

Тільки сусідка відвідувала Клавдію Іванівну. Важко сказати, що мордували її більше: хвороба чи байдужість онука. У палату увійшов лікар, він відводив в бік сумні очі.

– Мені дуже шкода, Клавдія Іванівна. Але, на жаль, ви дуже запустили свою хворобу. Тепер уже нічим не допомогти. – глибоко зітхнув він.

– Я вмираю? – на очах відразу виступили сльози. – Скільки ж мені залишилося?

– Не більше місяця, – пролунав жорстокий вирок.

Новина розчавила стареньку. Так, вона немолода, але так хотілося ще побути з онуком. Побачити його дітей. Він же один залишиться на білому світі. З лікарні Клавдія Іванівна йшла сама. Вдома її зустріла лише тітка Маша. Андрій дізнався про виписку, коли вона сама йому зателефонувала і сказала про це. Він зрадів. Сказав, що зайде в неділю. Але Клавдія Іванівна попросила приїхати прямо зараз.

– Ну нарешті, чого ти там так довго була. Приготувала мені їжу? А то всі гроші на харчування йдуть.

З порога завів свою пісню Андрій, навіть не поцікавився здоров’ям. Клавдія Іванівна глибоко зітхнула. Їй було важко почати цю розмову. Вона завжди намагалася оберігати онука. А ось тепер доведеться повідомити йому страшну новину.

– Андрію, сядь. У мене серйозна розмова.

Андрій незадоволено виконав її прохання.

– Тільки давай швидше, мене чекають, – роздратовано сказав він.

– Андрію я … – голос зрадницьки зірвався, вона проковтнув сльози. – Я вмираю. Місяць тільки залишився.

– Ну всі ми помремо. Не переживай, я до тебе в будинок тільки найкращу дівчину приведу, – сказав він буденно. – Це що – все? Я через все місто їхав, а тут розмов на хвилину. Ну по телефону б сказала.

Клавдія Іванівна слухала, як громом уражена. Так, онук завжди був егоїстом, але вона свято вірила, що він її любить! Але ні. Для нього вона предмет неживий, покликаний служити і потурати йому. Коли онук пішов, бабуся сиділа втупивши погляд в стіну. Згадувала, як батько Андрійка кинув її вагітну доньку, ще й коштовності їх фамільні прихопив. Син, виявляється, весь в батька. Нікого крім себе не помічає. Навіть до матері на могилку лише у свята їздить …

А вдома перед дверима Андрія чекала Світлану з валізами. Сказала, що господиня зі знімною квартири вигнала, йти нікуди. Андрій був радий. Вони стали жити разом. Через якийсь час Клавдія Іванівна злягла. Готувати йому не могла, а просто так відвідувати хвору було якось обтяжливо. Відвідувала жінку тільки тітка Маша. Вона ж годувала її і купала. Минуло багато днів, він приїхав і побачив на ліжку то, що залишилося від його бабусі. Квола, висохла, лише кістки та шкіра. Вона важко, уривчасто дихала.

– Бабцю, ти чого? Зовсім погано? – йому стало не по собі.

– Я ж … я говорила … вмираю … – кожне слово давалося важко, – а ти … не приходив навіть …

Андрій зам’явся. Її вигляд лякав, хотілося скоріше втекти звідси.

– Не вигадуй. Нічого ти не вмираєш. Гаразд, бігти треба. Ти це … давай тут не це саме, – бурмотів він задкуючи до виходу.

Але піти спокійно не вийшло. На сходовому майданчику зустрів тітку Машу. Вона, як завжди, стала нападати на нього. Але він швидко ретирувався. А Марія увійшла в квартиру. Вона голосно покликала Клавдію Іванівну, але та не відповідала. Вона лежала, ніби спить …

Похорон організувала тітка Маша. Андрій прийшов як гість. Крім нього було лише кілька сусідів. Тітка Маша сказала тоді, що жити йому не дасть в цій квартирі. І, мабуть, слово дотримала. Світлана, з якою він незабаром переїхав до бабусі на квартиру, весь час скаржилася на сусідів.

-Ну чого вона розсердився так на мене. А адже раніше знаєш як любила, коли я маленьким був …

Як би там не було, ледве вступивши в права спадкування, він виставив квартиру на продаж. Планував придбати таку ж простору, тільки в іншому районі. Але сталося непередбачене. У Світлани тяжко захворіла мама. Терміново потрібні були гроші на дорогу операцію. Андрій, звичайно, виручив улюблену. У тісну однокімеатну квартиру на окраїні в’їхав один, Світлані треба було доглядати за мамою … Лише через два місяці Андрій зрозумів, що дівчина з якою він прожив рік, обдурила його. Він вірив їй беззастережно, хоч багато і говорили, що вона не та, за кого себе видає. У неї вічно щось траплялося, тільки гаманець його два рази “втрачала”. І знову він любив, а його зрадили, обдурили. Тільки одна бабуся на цілім світі готова була життя за нього віддати. А він! Пустував з дівчиськом, поки та знемагала від страшного болю в самоті.

Андрій пробрався до запущених могил бабусі і мами. На кожну поклав по величезному букету. Він став на коліна і благав про прощення.

– Вибачте мене. Так мені і треба. Сам у всьому винен.

Довго він молився. Поки раптом світле небо не потемніло, пішла злива. Поки добіг до машини, промок наскрізь. Удома він впав на ліжко і розридався як дитина. Може бути зараз, коли він щиро розкаявся і все зрозумів, життя почне налагоджуватися.