— Я свою виписку з пологового будинку ніколи не забуду! – розповідає тридцятирічна Раїса. – Чоловік працював у цей день, і навіть, здається, минулої ночі. Прямо з роботи приїхав за нами до пологового будинку… Просила взяти відпустку – не змогла, просила взяти відгул або хоча б відпроситись – не змогла. Гаразд, просила вдома все приготувати до народження дитини. Сказав, не хвилюйся, мати прийде, все зробить. Все купимо, приготуємо, дістанемо, порядок наведемо. І що зрештою?

— А що зрештою?

– Ох. Загалом, до пологового будинку примчав без квітів, спізнився на пів години, фотоапарат забули, всі бігали один за одним, метушилися, щось там знімали на телефони, все як абияк ну гаразд. Приїхали до нас додому, там моя мама вже, тільки-но приїхала, мабуть. Дивлюсь, вона якась дивна. Заходжу до кімнати – бардак страшний! Все розкидано, на всіх поверхнях шар пилу, а головне – ні ліжечка, ні візка, ні дитячих речей! Зовсім нічого! Жодної речі, яка б вказувала на те, що у нас народилася дитина і сьогодні виписка!

…Раїса у шлюбі шостий рік, півтора місяця тому вони з чоловіком нарешті стали батьками чарівного здорового синочка. Народження дитини відкладали свідомо: жили собі, притиралися, платили іпотеку. Минулої весни Раїса поміняла роботу, вийшла на нове місце на випробувальний термін, а за тиждень зрозуміла, що вагітна.

— Вирішила вчинити чесно: сказала начальству одразу! – посміхається Раїса. – Ну, мене по-чесному одразу й виперли, сказали що не пройшла випробувальний термін, під якимось надуманим приводом… Можна було поборотися за допомогою юристів, але ми з чоловіком вирішили: що робиться, все на краще. Отже, спокійно сидітиму вдома, виношуватиму вагітність, не їздитиму в транспорті, не чіплятиму інфекції. Чоловік одразу влаштувався на підробіток, у грошах ми майже не втратили. Все було добре!

Вагітність протікала чудово, без жодних проблем. Раїса гуляла у парку, їла фрукти, читала батьківські форуми в інтернеті, вибирала дрібнички.

— Тільки ось купувати щось наперед чоловік мені категорично заборонив! – розповідає Раїса. – Сказав – народиш, все буде! Сестра його сказала, що віддасть нам ліжечко та комод, плюс там по дрібниці – матрацик у ліжечко, бортики, ванну. Речі у них дуже хороші, недешеві, я була рада. З чоловіком обговорили, де ми всі поставимо. Я йому казала, може, забереш речі раніше? Їх треба зібрати, вимити, застелити, все приготувати. «Не хвилюйся, ми все встигнемо!» – була відповідь. Сказав, щоб я зібрала собі тільки сумку до пологового будинку. Решту, мовляв, мами зроблять, вони прямо проходу не давали обидві, так чекали на онука. Ну, я і не хвилювалася, мами так мами, мені ж краще!

В останні тижні перед пологами Раїсі було важкувато. І не сиділося і не лежалося. Почалися набряки, мучили тренувальні сутички. Раїса вже години рахувала, коли вирушить до пологового будинку.

Чоловік же вдарився у підробітки – гроші їм були потрібні.

— У результаті прямо день у день у мене відійшли води, — розповідає Раїса. – Начебто стільки разів малювала собі в голові, як це буде, але все сталося зовсім не так, як я планувала. Виїжджала з дому у страшному розчаруванні, все кинула. Прання речей своїх навіщось запустила … Так ці речі три дні в машинці та кисли! Ніхто навіть не намагався витягнути…

Після виписки з’ясувалося, що до появи дитини ніхто з численних родичів Раїси й палець об палець не вдарив.

— Добре, що були речі якісь із пологових подарунків! – зітхає Раїса. – Дитину я переодягла, нагодувала, поклала поки що на своє ліжко. Чоловік кинувся до сестри, привезли з їхнього гаража ліжечко з комодом, матрац, пакет із якимись речами. Все запорошене, брудне, як там стояло в гаражі замотане, так і притяг. Я малюка поклала на своє ліжко, побігла все відмивати, прати речі. Батьки допомогли трохи речі розібрати та поїхали, чоловік пішов на роботу. Ух, я була зла!

Пару днів після виписки Раїса бігала по квартирі – мила, перепрала речі. Родичі з того й іншого боку навіть чай не попили в день виписки, поїхали зі словами, що, мовляв, потім освоїшся, покличеш. Раїса розібралася з речами.

Наразі з того дня минуло вже півтора місяця, але запрошувати гостей Раїса не хоче – скривджена на рідних. На свекруху, яка найгучніше кричала, що все зробить у кращому вигляді, на маму, яка палець об палець не вдарила.

– А тепер родичі набиваються у гості! – посміхається Раїса. – Мовляв, час би вже й галявину накрити, відсвяткувати народження. Але запрошувати їх не хочу. Після такої виписки вважаю, що мені взагалі з ними розмовляти нема про що!

Але мама Раїси, наприклад, взагалі не розуміє, на що дочка образилася. Бач яка, не приготували квартиру до її виписки! Сама мала думати. Жінці дається дев’ять місяців на те, щоби все приготувати для майбутнього малюка, часу достатньо. Вже меблі можна було змусити чоловіка привезти й зібрати! Мало, що там чоловік говорив.

– Народиш, мовляв, все буде. Чоловіки, вони такі. Потрібно було потурбуватися самій…

А може, Раїса і справді не має права ображатися на рідних за таку зустріч? Ніхто їй нічим не зобов’язаний, зрештою, і справді, самій треба було думати та чоловіка змушувати? Дитинство скінчилося, вона тепер сама мати.

Чи все ж таки родичі могли б і допомогти? Як вам ситуація? Що думаєте?