Я завжди виглядав старше свого віку. Вже ув 20 років у мене були серйозні проблеми із зовнішністю. Ні, я не страшний. Начебто нормально виглядаю, але тільки старшою за свої роки. Набагато. У мене дуже сильно виступають вилиці, на лобі є зморшки.

У підлітковому віці почалися якісь проблеми з обміном речовин і я нещадно став сивіти. Волосся стало не зовсім білі, а попелястого відтінку з пучками сивого волосся. Якщо не вдивлятися, то зачіска немов у старого.

Це була вступна. Тепер історії.

Мені 22 роки, влаштувався на першу роботу. Під час обідньої перерви пішов в їдальню на першому поверсі. Стою з підносом. Позаду симпатична дівчина. На вигляд їй років 30. Думаю, пропущу, вона візьме їжі, а потім я підсяду, познайомлюся. Так і зробив. Розплатився. Шукаю її в приміщенні їдальні. Знайшов. Попрямував до неї. Ну а далі тотальний провал:

– Чи можна пообідати в компанії з прекрасною незнайомкою?
– Дідусю, твої підкати були актуальні в 70-х. Іди звідси, з ровесницями загравай.

Ось тоді я зрозумів, що дійсно виглядаю як стариган.

Підсаджуватися не став. Навіть обідати перехотілося. Залишив піднос на столі й просто пішов. Прикро, коли тридцятирічна тітка називає двадцятирічного хлопця “дідусем”.

Тоді мене вперше в житті застали зненацька.

Потім всі свої підкати став вибудовувати так, щоб більше ніхто не розіграв старечу карту.

Хоча кілька разів було досить прикольно. Потрапив якось до лікарні: операцію зробили. Вийшов прогулятися.

Дійшов до лавочки, задишка, боляче. Присів. Поруч сіла бабуля років 60-70. І давай підкочувати. А я сиджу і мене сміятись тягне, а це боляче, тому сміюся крізь сльози. Бабка мені: “ти чого, старий? Здурів?!”.

Але виглядати старим дуже зручно: на вулиці ніхто не наїжджає, поступаються в транспорті, співробітники поліції завжди звертаються з повагою і тільки на “ви”. Тільки на особистому фронті проблеми, доводиться користуватися послугами нічних метеликів, але це гідно окремої історії й не впевнений, що тут таке взагалі можна публікувати.