«А навіщо мені син, якщо я буду створювати іншу сім’ю!» – заявив чоловік

— …А починали ми з чоловіком майже десять років тому з кімнати в комуналці! – розповідає 34-на Євгенія. – Ні посуду не було, ні побутових речей, ні одягу. Але ми були щасливі! Натомість зараз все є. Сина народили, йому п’ять років. Квартира-трійка з ремонтом, машина, ділянку купили, хочемо будинок будувати. Дохід гідний! Тільки від того щастя немає.

Чоловік Євгенії, Олег, став директором досить великої компанії й дуже добре заробляє. Від колишньої студентських злиднів у них зараз не залишилося й сліду. Євгенія не працює, займається розвитком дитини та побутом. У їхнього сина не найміцніше здоров’я: алергія, дерматити, проблеми з животом. Найменший відступ від дієти дає збій у всіх напрямках, лікувати який доводиться тижнями.

Тому було ухвалено рішення в садок дитини не давати.

— Ходімо на фітнес, там і дитяча група є! – розповідає Євгенія. – Займаємось, граємо, готуємось до школи потихеньку, читаємо, ліпимо, збираємо конструктори…

З дитиною та побутом Євгенія справляється сама, без жодних нянь та хатніх робітниць. Спершу й мови про помічників не йшлося, просто не було грошей. Тепер гроші начебто і є, але все одно віддавати їх шкода. Та й Олегу не подобається ця ідея.

Тому брати на собі почесну місію організації побуту та дозвілля доводиться Євгенії. І готувати, і за дитиною стежити, і продумувати сімейні культурні програми на свята.

– Я, мабуть, сама винна – розпестила чоловіка! – зітхає Євгенія. – Спершу ми все робили разом. Він прибирав, я готовлю. Він миє посуд, я перу… Але потім він почав працювати допізна, і я якось поступово все звалила на себе. Давала йому можливість відпочити, все ж таки я вдома, а він працює. В результаті тепер на мені й приготування, і прибирання, і одяг, і взагалі все…

Олег останніми роками, за розповідями Євгенії, навіть ложку собі не візьме.

— Тут узагалі був кумедний випадок! – посміхається Євгенія. – Хоча мені не смішно вже. Чоловік прийшов із роботи, я йому на кухні накрила вечерю, він з ноутбуком сидів, їв. А я вирішила приготувати плов, щоб назавтра обід був. Поклала рис, налила води, поставила каструльку на плиту і відійшла до дитини – пізно вже було, треба було її мити та вкладати спати. Зазвичай таймер завожу, а тут чи не завела, чи він не задзвонив, не знаю. Або я просто не слухала – ну, Олегу там, на кухні сидіти, за два кроки від плити. І щось закрутилася, забула зовсім про плов… Відчуваюся якоїсь миті – горілим пахне! З усіх ніг кинулася на кухню, а там у каструльці все прямо обвуглилося.

– Хм. А Олег що?

— Сидить, як ні в чому не бувало, носом на свій комп’ютер! – з обуренням розповідає Євгенія. — Я йому говорю, не бачиш, що з каструлі дим валити? Невже не можна було якщо не вимкнути, то хоч мене покликати? А він мені – ну ти ж не сказала, чому я маю дивитися, і взагалі, готування – це твій обов’язок…

Це при тому, що в перші роки шлюбу, ще до народження дитини, Олег чудово жарив м’ясо, чистив картоплю, навіть на Новий рік різав олів’є. Зараз складно повірити у таке. Він навіть носки зі шафи сам взяти не може – кличе дружину, щоб вона подала.

— І вирішила я, що це вже ненормально, так далі не може тривати! – каже Євгенія. – У вихідний йому говорю, давай розподілимо обов’язки та побут. Він на мене як на дурну подивився! Заявивши, що домовлятися він не збирається, побутом займатися теж не буде, бо, по-перше, він чоловік, по-друге, заробляє гроші, а по-третє, для чого я йому потрібна тоді? Я розлютилася, кажу йому – я не прислуга, терпіти це не буду, не хочеш допомагати – розлучаємось!

Звичайно, про розлучення було сказано через злість. Живуть вони нормально, за винятком якихось проблемних моментів, які, напевно, бувають у всіх. І чоловік певно цю розмову серйозно не сприйняв. Однак подальші слова ніяк не йдуть у Євгенії з голови.

— Ну попробуй! – хмикнув чоловік. – Залишишся без чоловіка, позбавиш сина батька, і все через немиті тарілки? Вперед!

— Чого це я врятую сина батька? – перепитала Євгенія. – Ти ж нікуди не дінешся! Ми розлучимося, а батьком ти залишишся, з сином спілкуватимешся як і раніше…

— А навіщо мені син, якщо я розлучусь з тобою? – цілком серйозно заявив чоловік. – Я буду створювати іншу сім’ю і народжуватиму інших дітей…

І ось Євгенія вже кілька днів обдумує цю фразу і все не може заспокоїтися. Це що, виходить, йому не потрібний син чи що? Чи не любити він його? Начебто немає таких передумов. Олег, звичайно, не найкращий у світі батько, через свою вічну зайнятість на роботі. Але, з іншого боку, він і не гірший за багатьох. Може і побалакати з сином, і повозитись, і в м’яч пограти. Не шкодує на дитину грошей, часто розмірковує, в яку секцію малюка краще віддати у майбутньому.

І народження сина Олег свого часу чекав. Подумати тільки, п’ять років тому і таких проблем, як сьогодні, вони не мали…

— Це взагалі нормальна заява – заводитиму іншу сім’ю та іншу дитину, старий син мені буде не потрібен? – каже Євгенія.

А що ви думаєте?