Зінаїді Петрівні близько сімдесяти. У своїй багатоповерхівці вона живе з моменту заселення будинку, тобто останніх років тридцять п’ять, і знає всіх сусідів за іменами. І сусіди теж її знають, усі без винятку. З кожним Зінаїда Петрівна привітно привітається, посміхнеться, поцікавиться здоров’я, привітає з днем ​​народження, що наближається, похвалить дітей:

“А ваша Даша вже зовсім велика! Красуня! Скільки їй уже?.. чотирнадцять, треба ж! А я ж пам’ятаю її ще в колясці!.. Ольга Іванівна, люба, ну розповідайте, Вася поступив?.. Ой, як я рада! Вітаю вас, люба! А я навіть не сумнівалася, що в нього все вийде! Такий розумний хлопчик!”

Практично всі без винятку сусіди вважають Зінаїду Петрівну доброю та приємною жінкою.

“Вона дуже чуйна, уважна, все про всіх знає і пам’ятає, для кожного добре слово знайде! ..”

…Старожили  знають, що Зінаїда Петрівна двічі була одружена, обидва рази виходила за солідних, позитивних чоловіків, які міцно стояли на ногах. І обом була чудова дружина: вдома завжди порядок, чистота, смачна їжа, закрутки на зиму…

Тільки ось невдача — через кілька років після весілля спочатку один, потім другий чоловік почали пити — по-чорному, буквально на очах втрачаючи людську подобу. В обох випадках Зінаїда Петрівна боролася: зверталася і до лікарів, і до знахарів, намагалася вилікувати, умовити, встежити, зберегти сім’ю, але нічого не вийшло. Довелося розлучитися, і двох дітей – доньку від першого чоловіка та сина від другого – виховувати одній.

Мати Зінаїда Петрівна теж була чудовою – дітей любила, всіляко облизувала, жодного разу на них і голосу не підвищила, обох за руку водила і, здається, робила для них все, що могла. Ніхто і не зрозумів, як так вийшло, що спочатку дочка, колись великоока дівчинка-першокласниця з величезними бантами, а потім і син — пішли кривою доріжкою. Проблеми у школі, погані компанії. Син Зінаїди Петрівни помер не доживши до двадцяти. Дочка о шістнадцятій народила дитину, сама точно не знаючи, від кого.

Після пологів начебто взялася за розум. Але, коли дитині було трохи понад рік, остаточно зірвалася, пустилася  берега, втекла з дому, залишивши маленьку дівчинку під опікою матері…

Де дочка зараз, чи вона взагалі жива і що з нею – Зінаїда Петрівна не знає. Внучку вона виростила сама, вклала в дитину всю душу, трепетно ​​дбала про здоров’я дівчинки, яка народилася не дуже здоровою. Весь двір пам’ятає Зінаїду Петрівну спочатку з коляскою, потім із саночками, потім біля пісочниці та гойдалок. Її, як і раніше, ставили за приклад молодим матерям: з онукою вона зверталася ласкаво, уважно, не підвищуючи голосу.

Внучка виросла. Дівчині вже під тридцять. Років до дев’ятнадцяти все було нормально – онука закінчила школу, вступила до технікуму. Ніхто знову не зрозумів, коли і що пішло не так, але в технікумі вона так і не доучилася: загуляла, і стрімко покотилася вниз…

…Внучка п’є вже багато років. Іноді ця синя опухла істота приходить до бабусі. Зінаїда Петрівна дуже соромиться сусідів, швиденько втягує онуку у квартиру і зачиняє двері. У гостях у бабусі та зазвичай не засиджується — через кілька хвилин йде. Сусіди сумно зітхають:

“Треба ж, бідолашна бабусю… Знову онука по гроші приходила! Ну чому так не пощастило хорошій людині!”

…Дивна річ: чому навколо доброї, доброї, милої та тактичної людини – випалена земля?

Буквально всі, до кого має відношення Зінаїда Петрівна, погано закінчують. Для збігу якось багато епізодів, чи не так?

Що Зінаїда Петрівна могла робити неправильно? Адже все життя її наводили як приклад — добра, уважна, чуйна…

А може, не варто шукати підґрунтя, все це справді невдалий збіг обставин, просто тотальна невдача, і ніхто у цій події не винен?

Зустрічали таке?

Що думаєте?