Бабуся віддала свої накопичення дітям, а коли приїхала в гості, була вражена вчинком дітей

Інна Павлівна дивовижна жінка. Вона працює зварювальником на заводі, і вважається найкращою у своїй професії. При цьому Інна одна виховувала сина. Її чоловік був рок-музикантом. Він зустрів Інну на концерті. Вона була життєрадісною та енергійною. Ігор відразу закохався в це гарне дівчисько. Її дивна професія тільки додавала їй незвичайності та шарму. Вони одружилися, а невдовзі на світ з’явився син Славік. Інна змінилася в мить. З безстрашної, спраглої пригод авантюристки, вона перетворилася на дбайливу маму та прекрасну господиню. Ігор не впізнавав кохану. Він зрозумів, що сам ще не готовий осісти. Ігор Олександрович поїхав на чергові гастролі та з них не повернувся. А Інна ніби чекала на щось подібне. Вона розуміла, що тепер вони з чоловіком дуже різні.

Інна Павлівна жила зі своїм сином. Коли він підріс, вона помітила, що Славік схожий на батька не тільки зовні. Та сама безтурботність, несерйозне ставлення до життя. Аж до повноліття син жив надіями, що батько повернеться. А потім, мабуть, викинув ці думки з голови і перестав згадувати про нього. Славік ріс розумним хлопцем і вчився добре, але у старших класах його захопили гулянки з друзями. Інститут закінчив ледве як. Влаштувався рознощиком піци. Інну засмучувало, що син не має амбіцій і не намагається стати на ноги. Але це було не до цього. Славко закохався. Інна знала дівчину та її батьків. Вибір сина зовсім не радував. Світлана з дитинства була надана сама собі. Носилася з ранку до ночі на подвір’ї без нагляду. Її батьки вели не найправильніший спосіб життя.

Подітися було нікуди. Славік безнадійно закоханий. Мати змирилася і прийняла Світлану в сім’ю. А потім молоді захотіли одружитися. До чого Славік хотів, щоб усе було “як у людей”. Сукня, ресторан, каблучки. Звичайно, своїх грошей у нього не було, у всьому сподівався на матір. А та не могла відмовити єдиній дитині. Зрозуміло, батьки Світлани нічим не допомогли. Але те, що вони навіть не прийшли на весілля, дуже засмутило дівчину. Інна намагалася заспокоїти наречену, що плаче.

– Інно Павлівно, адже ви за ці місяці зробили для мене більше, ніж батьки за все життя. Спасибі вам! – Крізь сльози промовила Світлана.

Того дня Інні вдалося привести її до почуття, весілля пройшло дуже весело. Так почалося їхнє спільне життя. Інна скоро зрозуміла, що її побоювання виявилися марними. Світлана хороша, господарська дівчина. Славік поруч із нею змужнів. Влаштувався водієм на комбінат, став пристойно заробляти. А Світлана працювала в дитячому садку. Вони навіть хотіли віддавати борг Інні за весілля, та відмовилася. Вона сама купувала їжу та побутові кошти, щоб діти могли відкладати. Вони приймали допомогу мами як належне. Інна тепер і Світлану вважала дочкою. Ось тільки не розуміла, що її діти вже дорослі. Тому новина, яку подарував їй син, зовсім її приголомшила.

– Мам, ми збираємося до Києва переїхати, – сказав він одного разу за вечерею.

– Як же так? Де ви житимете, на що? – розгубилася Інна.

– Ну, завдяки тобі, ми зі Світланою чимало назбирали грошей. Київ місто велике, там більше можливостей влаштуватися на гарну роботу. Спочатку квартиру винаймемо, а потім може іпотеку візьмемо. Мам, не переймайся. Це вірне рішення. Адже і ти молода, має своє особисте життя налагодити, — з усмішкою заспокоював маму Славік.

І справді, В’ячеслав подорослішав. Приблизно за рік до його весілля Інна почала зустрічатися з чоловіком. Він довго доглядав її і жінка не встояла. Вона була щаслива у цих відносинах. Славік звідкись дізнався про появу Віктора у її житті та закотив страшний скандал. Навіть звинуватив її у тому, що батько пішов, нібито той дізнався, що вона гуляюча. Інна кілька днів не розмовляла із сином. А потім вибачила, куди подітися. Але з Віктором розлучилася з іншої причини.  Люди розказали їй, що Віктор одружений і живе зі своєю родиною. Адже переконував, що давно розлучився. І Інна майже повірила, але дружина Віктора прийшла до неї на роботу. Вона звинуватила Інну в тому, що вона руйнує сім’ю і попросила дати їм спокій. Ніколи ще Інна Павлівна не мала такого пекучого сорому. Вона написала гнівне повідомлення Віктору та заблокувала його контакт.

Вона плакала, прощаючись із дітьми. Ті обіймали маму, заспокоювали, але їхні очі горіли від передчуття нового життя. Славік зі Світланою поїхали, Інна залишилася одна в порожній квартирі. Зітхнувши, пішла до спальні дітей. Сіла на ліжко, обвела очима кімнату, яка ще недавно була наповнена голосами та сміхом. Знову полилися сльози. Тут побачила клаптик паперу на підлозі. На ньому опинився записаний номер.

– Випустили напевно, – сказала жінка. – Потрібно приховати, раптом важливо.

Діти зателефонували цього ж дня. Вони доїхали нормально. Справді хвилювалися через втрачений номер телефону. Славік зрадів, що Інна знайшла його, адже це був контакт людини, яка мала допомогти їм із житлом… Світлана і Славік спочатку дзвонили щодня. Розповідали про те, як їм подобається у Київ. Вони обоє влаштувалися працювати, мріяли накопичити на своє житло. Життя йшло своєю чергою. Інна сумувала. Квартира стала тихою, неживою якоюсь. Вона жила від звістки до звістки. Але пару закружляло активне життя столиці, дзвінки ставали дедалі рідшими.

Якось вона йшла з роботи і зустріла на подвір’ї Віктора. Він чекав її у дворі.

– Інно, нам поговорити треба. Я не розумію, чому ми посварилися! – рішуче наблизився він.

– Ми не посварилися, Вітю. Просто я дізналася, що ти ведеш подвійне життя, а для мене це неприйнятно! – відрізала жінка.

– Я давно розлучився, Інно! Ну чому ти мені не віриш, – з розпачем вигукнув Віктор.

– Та мені про це твоя дружина і сказала. На старості років така ганьба, – злилася Інна Павлівна.

Віктор зблід. Він квапливо витяг паспорт із внутрішньої кишені пальта.

– Ось подивися, штамп про розлучення. Два роки вже як офіційно шлюб розірвано, а разом не живемо набагато більше. Ця жінка сама зруйнувала нашу родину, а згодом раптом вирішила все повернути. І з деяких пір проявляє незрозумілу активність. Але мені це точно не потрібно. Я пішов, залишив їй все і назад ніколи не озирнувся. Тільки з дітьми спілкуюся, – палко переконував Віктор.

Інна здивовано дивилась у паспорт. Віктор не бреше!

– Пішли до хати. Замерзла вже зовсім, – раптом запропонувала вона.

– А діти? – радісно і зніяковіло спитав Віктор.

– Виїхали вони, – зітхнувши відповіла Інна, – столицю підкорюють.

Віктор незабаром переїхав до Інни. Вони жили дуже добре. Чоловік на руках був готовий її носити. Та зізнавалася собі, що така щаслива не була ніколи. Як же це приємно розуміти, що хтось готовий на все, аби тобі було добре. Затьмарювало лише, що дзвінки від дітей стали дуже рідкісні. І ще Інна ніяк не могла наважитися розповісти синові про зміни у своєму житті.

– Але ж він сам радив тобі подумати про себе! Про своє особисте життя, – переконував її Віктор.

– Так, але все одно страшно. Не квапи мене, Віть, – червоніла Інна.

Інна Павлівна місця собі не знаходила. Діти не дзвонили вже тиждень. Але ось пролунав дзвінок пізно ввечері, жінка схопила телефон:

– Славку! Синочок! Куди ж ви зникли?

– Вибач, матусю. Тиждень важкий видався. Моталися банками, хотіли кредит взяти. Але ж ніяк. Для того щоб іпотеку оформити потрібно перший внесок, а ми стільки точно не потягнемо. Начебто і нормально заробляємо, але дуже багато йде на оренду. Замкнене коло загалом, – голос сина був стомленим і сумним.

Серце матері стислося від жалю до своєї дитини.

– Дуже велика сума? – засмучено спитала вона.

– Пару тисяч доларів. Але гаразд, мам, ти не переживай. Загалом все добре. Просто вимоталися за цей тиждень.

Вони ще трохи поговорили і розпрощалися. Інна ходила ні жива, ні мертва. Вона знітила себе сумнівами.

– Ну що ти себе знемагаєш? Якщо можеш синові допомогти, так і думати нема про що. Та й нехай на це всі заощадження підуть. У тебе є. Обіцяю, нічого не потребуватимеш, – переконував її Віктор.

– Не знаю. Раптом їх обдурять. Та й не хочу, щоб так далеко від мене житло купували. Зовсім бачити не буду їх, – журилася Інна.

– Це життя, Інно. Діти виростають і їдуть за добрими перспективами. У них все встаканиться, приїжджатимуть до тебе, а потім і ти до них.

Інна помаялася кілька днів, а потім здалася. Вона набрала номер сина. Коли розповіла Славіку про своє рішення, він кілька секунд просто мовчав. Потім уривчасто промовив:

– Мамочко, ти не уявляєш як багато це означає для мене. Ти врятувала нас!

Інна, звичайно, очікувала, що син буде вдячний, але той був готовий розплакатися. Вона зрозуміла, що все зробила правильно. Але чомусь він знову зник на кілька днів після того, як Інна перевела йому потрібну суму. Натомість потім вони зателефонували разом зі Світланою. Перебиваючи один одного, кричали в слухавку, як дуже люблять її.

– Все чудово, матусю. Ми шалено сумуємо. Якщо ти так і не зможеш вирватися, то самі до тебе скоро приїдемо!

Дні складалися в тижні та місяці, а їм щось заважало приїхати один до одного. Нарешті Інна махнула на все рукою, взяла відпустку і почала збиратися в дорогу.

– Інночко, мені не подобається, що ти їдеш без дзвінка. Славік зустрів би тебе на вокзалі, – хвилювався Віктор

– І не вмовляй! Сумок важких не маю. Одна валіза всього. Спіймаю таксі та й доїду. Зате буде сюрприз, – бадьоро посміхалася жінка.

Але сюрприз чекав на неї і, на жаль, не дуже приємний. За адресою, яку було акуратно виведено на листочку, жила зовсім незнайома Інна людина. До чого квартира належала ще його батькам. Інна зовсім збентежена, почала набирати до Славка. Телефон відключений, у Світлани теж. Тут пролунав дзвінок від Віктора. Вона схопила слухавку і заплакала:

– Вітю, що ж таке. Вони потрапили в халепу, а мене обдурили.

– Інно, перестань ридати. Швидко на вокзал, приїжджай додому! – скрикнув чоловік.

– Останній поїзд поїхав – схлипнула бідна жінка, – а може, я номер квартири переплутала?! У під’їзді залишусь, раптом прийдуть!

– Навіть і не думай! Викикай таксі і в готель. Чуєш? – наполягав Віктор.

Інна вдала, що погодилася, але вчинила рл своєму. Вона всю ніч не заплющила очей. Вранці зателефонував Славко.

– Мам, з тобою все гаразд? Ти стільки разів учора дзвонила.

Інна знову розплакалася. Славік здивувався і розгубився, коли дізнався, що мама приїхала так, без дзвінка. Він викликав їй таксі та скинув адресу. Інна відчувала, як у неї підкошуються ноги, коли піднімалася сходами. Від втоми та страху. Що змусило дітей піти на брехню? Відчинив двері Славік.

– Мам, ми тобі зараз все пояснимо.

З кімнати вийшла злякана Світлана. Вона несміливо посміхнулася і обняла свекруху.

– Я слухаю вас, – Інна дивилася суворо.

Радість зустрічі не стерла спогадів від жахливої ​​ночі. Пролунав дивний скрип. З кімнати на інвалідному візку викотився чоловік. Він дивився на Інну вологими очима.

– Привіт, Інночко, – тихо промовив чоловік.

Інна схопилася за серце.

– Тато зв’язався зі мною в день мого вісімнадцятиліття. З того часу ми спілкувалися. Потім він сильно захворів, йому був потрібний догляд. Тому ми зі Світлою терміново переїхали до Києва. Той листок із номером пам’ятаєш? Це його… Намагалися лікувати, та нічого не допомагало. Лікарі сказали, що якщо не зробити операцію, то… то все. Мам, я негідник, я збрехав. Але знав, що батькові ти грошей не даси. Ну пробач мені! А адреса… брязнув перше, що спало на думку. Не сподівався, що без дзвінка приїдеш. Хотів усе на місці пояснити – винувато розповідав Славік.

– Ти обманював мене стільки років через людину, яка покинула нас. Забрав усі мої гроші, аби допомогти йому. А ти! – Вона обернулася до почервонілої Світлани. – Я тебе дочкою вважала! Але й ти мені брехала. Чому так відбувається? Я ж для вас жила, а ви всі мене зрадили!

Інна вибігла з помешкання, забувши про втому. Вона впіймала таксі та поїхала на вокзал. На щастя, на поїзди не довелося чекати довго. Вдома довго плакала на грудях у Віктора.

– Подивися на це інакше. Вони не провіяли ці гроші, не витратили їх на особисті насолоди. У тебе добрий, великодушний хлопчик. Так, він вчинив несправедливо стосовно тебе. Але він не міг зізнатися, бо знав, що Ігоря ти ненавидиш, – намагався втішити її Віктор.

Але Інна не могла пробачити зради. Вона не дзвонила дітям і не брала слухавку, коли дзвонили вони. Поступово їхні спроби зв’язатися з мамою зійшли нанівець. Звичайно, настав час, коли Інна гірко розкаялася у своїй впертості. Як не намагалася вона жити своїм життям, не думати про них, виходило погано. Туга лещатами здавлювала груди. Пройшло довгих два роки. Вони з Віктором сиділи ввечері, коли пролунав стукіт у двері. Інна мало не зомліла, коли побачила в вічку сина. Відчинили двері і вони кинулися один одному в обійми. Обидва плакали та просили один у одного вибачення. Ігор Олександрович помер. Свою квартиру заповів єдиному синові. Славік передав Інні листа від батька. Ігор писав, що поїхав тоді, бо дізнався, що серйозно хворий. Потім хвороба начебто відступила, але повернутися не вистачило духу. Він просив прощення і благав пробачити сина. А та давно не тримала ні на кого зла. Вона познайомила Славіка з Віктором. Чоловіки тепло потиснули один одному руки.

– А Світлана чомусь не приїхала? – занепокоїлась Інна.

– Та вона б переїзд не винесла, нудить увесь час, – озвався Славік. Побачивши переляканий погляд мами, розсміявся, – все гаразд, Інно Павлівно, просто дуже скоро ти станеш бабусею!