Свою родину хлопчик не знав, його зразу віддали після народження до дитячого будинку. Все дитинство він провів там, і постійно чекав, що з’явиться якась гарна жінка і скаже йому, що вона стане його мамою. До інших дітей приходили батьки, і він дуже заздрив їм. Міші не сказали, що у нього не було мами, і що вона давно померла під час пологів. Жінка не уявляла, що її обдурить дорослий чоловік, і просто покине її вагітною. Хлопчик сидів на лавці й дивився на інших людей, які були дуже щасливі. Раптом до нього підсіла самотня жінка, котра з любов’ю дивилася на нього. Він відрізнявся від своїх друзів, бо був дуже серйозним і мав розумний погляд. Хлопчик хотів маму та звичайне життя, хотів бути коханим. Він любив би її якою вона б не була: сивою, товстою,  негарною. Мишко хотів побачити маму, подивитися, як вона виглядає. Він хотів так само розмовляти з нею, розповідати про свої успіхи, навіть хотів, щоб вона лаялася на нього.

– А ти чого не граєш з усіма? – Запитала жінка.

– Нема бажання, жолуді просто не люблю, не хочу їх збирати – відповів хлопчик.

– А я теж не люблю. Раніше збирала, але потім один раз замість шишки та листя схопила равлика, а він був дуже слизом – сказала жінка.

– А я чіпав равлика, у нього такі гарні вусики – сказав хлопчик.

– А ти його пузо чіпав? Воно таке мокре. А ще равлики ховаються на зиму. А я тоді його зустріла, як я це зробила, не знаю – усміхнулася жінка.

– А я теж знайшов його тоді. Ви гарна жінка, не така як усі – сказав хлопчик.

Хлопчикові дуже сподобалося спілкуватися з нею, і він чекав їхньої наступної зустрічі. Міша дуже тягнувся до жінки, від чого у Наді серце обливалося кров’ю. На Новий Рік жінка попросила забрати до себе Михайлика.Хлопчик дуже зрадів цьому. Вдома на них чекав дядько Женя, чоловік Наді. Він дуже добре ставився до Михайла. Вони втрьох почали вбирати ялинку, чому хлопчик дуже радів. Йому дуже подобалося обіймати дядька, він відчував його тепло. Потім підійшла Надя й обняла їх разом. Вранці хлопчик прокинувся дуже здивованим, бо звик прокидатися в інтернаті. До нього зайшов Женя і сказав, що під ялинкою лежить якісь подарунок. Це була правда. У ньому була червона машина. Спочатку хлопчик дуже зрадів цьому, але потім посумнішав.

– Що трапилося? Тобі не сподобалося? – Запитала Надя.

– Мені сподобалося. Але я прийду в інтернат, і інші діти її заберуть. Можна я залишу машинку у вас? – Запитав хлопчик.

– Добре. А взагалі, може ти хочеш, щоби ми були твоїми батьками? – Запитала Надя.

Міша заплакав і обійняв Надю, він був дуже щасливий таке почути. Кожен його день тепер був сповнений щастя, вони їздили на море, ходили гуляти. Вони жили зовсім не багато, тому що жінка працювала вчителем, а чоловік сторожем. Міша зовсім не заздрив іншим хлопцям, через те, що у них були багаті батьки, він був радий своїм простим, але дуже люблячим батькам.

Міша дуже добре вчився і завжди радував своїх рідних. Потім він закінчив школу, вступив до університету та почав розвивати свій бізнес. Насамперед хлопець хотів віддячити своїм батькам, він хотів купити їм квартиру, але вони відмовилися. Коли він зробив ремонт у їхньому будинку, то вирішив подарувати їм подорожі по світу. Він намагався їздити з ними, щоб радіти разом життю. На Новий Рік вони завжди приїжджали додому, бо це було традицією. Міша святкував із батьками це свято, і завжди обіймав спочатку свого батька, а потім і матір.

В один рік він прийшов із дівчиною, батьки були дуже здивовані. Вона була красивою, і дуже сподобалася їм.

– Це моя Катя, ми подали вчора заяву – сказав Міша.

Катя переживала через зустріч із його батьками, але зрозуміла, що її зустріли дуже добре. Виявляється, що дівчина була сиротою і жила зі старою бабусею.

– Не сумуй, Катю. Твоя бабуся виростила тебе такою красунею. Ви як з Михайлом познайомилися? – Запитала Надя.

– Катя хотіла зі мною битись. Біля торгового центру – сказав хлопець.

– Так. Після того, як бабуся померла, я почала сильно економити. Мій одяг постарів, і я пішла в магазин за новим. Я купила зі знижкою гарне пальто, і гордо йшла в ньому вулицею. На стоянці була велика калюжа, і машина Михайла мене оббризкала. У мене була істерика, і я кинулася на Михайла – сказала посміхаючись дівчина.

Незабаром Катя почала чекати дитину, вона сказала про цю новину Наді.

– Мамо, а що за сьогодні дата? Чому ми тут усі зібралися? – Запитав хлопець.

– Зараз дізнаєшся – усміхнулася мама.

Пологи у дівчини були дуже складними. Лікар вийшов до чоловіка та сказав, що малюка врятувати не вдалося, а Катя більше не зможе мати дітей. Дівчина не хотіла нікого бачити, і Надя сказала, що їй треба пожити у них. Через пів року Надя та Катя пішли гуляти до парку біля сиротинця, і побачили маленьких дітей.

– Багато років тому я так само на лавці побачила Мішу – розплакалася Надя.

З того дня Катя стала часто ходити до того парку, і одного разу покликала Мішу, щоб познайомити його з кимось. Раптом у парку до них підбіг хлопчик, котрий дуже посміхався їм.

– Ти прийшла, я так на тебе чекав – сказав хлопчик.

– Я ж тобі обіцяла, це мій чоловік – сказала Катя.

– А він не злий? – Запитав хлопчик.

– Ні, він дуже добрий, його звати Михайло – відповіла дівчина.

Вони сиділи й багато розмовляли, і Міша зрозумів, що ситуація повторюється, так само як і з ним у дитинстві.

– Мені сподобався цей хлопчик – сказав чоловік.

– Так, він добрий. Але він сказав, що його не можна усиновити, бо він ще має сестру, яку він ніколи не покине – сказала Катя.

Міша зрозумів, що Катя привела його не просто так.

– Може всиновимо двох дітей? – Запитала Катя.

– Я буду тільки за – сказав Михайло.

Наступної зустрічі Міша сказав хлопчикові про те, що він хоче його з сестрою забрати до себе.

– Ви серйозно? З моєю сестрою? Ми з вами житимемо? – плакав хлопчик.

– Так, і Валю ми теж заберемо – сказав Міша.

З того дня Сергій та Валя почали жити з новими батьками. За кілька років Катя та Міша всиновили ще двох дітей. Надя дуже пишалася своїми сином, бо колись і його взяли в сім’ю так само. Він мав успішний бізнес, що дав можливість збудувати великий будинок, але не для того, щоб комусь щось довести, а щоб усі його діти жили в комфорті. Катя присвятила все своє життя своїм дітям, які були найріднішими.