– …Тільки сідаю за тестове завдання, щось відбувається! – ділиться тридцятирічна Катерина. – Спочатку із садка зателефонували – терміново заберіть дитину, температура! Вдома до температури приєднується ще блювота, і добу ми всією сім’єю стоїмо на вухах. Через день дитині легше, везу її до свекрухи, щоби попрацювати, повертаюся, а вдома – потоп, прорвало каналізацію. А ввечері ноутбук згорів, новий, йому п’ять місяців немає… Ось що це таке? Вищі сили не дають мені знайти роботу?

У Каті двоє дітей. Одній 7 років, а другій 5, та вісім років сидіння з ними за плечима.

Всі ці роки сім’ю забезпечував чоловік, справлявся з цим завданням дуже непогано – Каті з дітьми скаржитися нема на що. Мало того, чоловіка наявність дружини-домогосподарки повністю влаштовує. Діти доглянуті, вдома порядок, завжди є гаряча свіжоприготовлена ​​їжа, у квартирі вечорами горить світло, і повертатися після робочого дня в такий будинок тепло і приємно – чоловік все це дуже цінує, і про те, що дружина теж колись почне працювати, говорить і думає з небажанням.

– А може, третю дитину? – сміється він. – Хлопчика! А що?.. Будеш вдома спокійно сидіти ще як мінімум років зо три!

Третьої дитини Катерина не хоче. Не те щоб категорично проти, але – “скоріше ні, ніж так”. У дітей Катя вкладається без залишку, займається, читає, грає, водить на гуртки, і за вісім років материнства трохи втомилася і, за великим рахунком, якось втратила себе. Знову горщики та коляски? навіть думати не хочеться! Настав час зайнятися і собою в тому числі.

А тут і свекруха, що живе неподалік, збиралася виходити на пенсію. З нею у Каті стосунки відмінні, онучок та дуже любить, і підстрахувати, якщо що, із садом та школою ніколи не відмовиться. Саме час шукати роботу і виходити у велике життя.

Загалом Катерина твердо вирішила змінюватися. Підстриглася, оновила гардероб, накупила блузок та костюмів, від яких вже ґрунтовно відвикла, а найголовніше – розмістила резюме на всіх робітних сайтах. Само собою, шукає Катя місце без особливих запитів, аби десь зачепитися і з чогось почати. Навіть й зарплата не є важливою.

Асистент, помічник менеджера, молодший менеджер і таке інше.

Втім, навіть і без запитів знайти роботу в ситуації Каті дуже і дуже непросто.

Резюме навіть не проглядають. Хоча Катя чесно оновлює його щодня, шукає вакансії, пише супровідні листи – час іде, а пропозицій про роботу немає. І у Каті не те щоб паніка – все-таки роботу шукає вона не за гострою потребою, і питання “життя чи голодна смерть разом з дітьми” у неї поки не стоїть. Але… а якби стояло? Як тоді?… Ні роботу треба шукати, і саме зараз, заздалегідь, поки все в житті добре. Щоб, якщо щось трапиться, почувати себе впевнено…

Он воно, виявляється, як все непросто.

А тиждень тому таки пролунав перший дзвінок від потенційного роботодавця. Катіну кандидатуру готові розглянути – якщо вона виконає тестове завдання. Катерина, звісно, ​​погодилася. На виконання дали тиждень – п’ять робочих днів.

Завдання надіслали, Катя подивилася і … злякалася. Ні, все ніби по темі, в університеті вони такі завдання клацали як горішки, а тепер Катя дивиться, як баран на нові ворота, і не може збагнути, з чого почати й чого від неї взагалі хочуть … Все-таки вісім років декрету, мабуть, на ній позначилися не найкращим чином. Але, це говорить про те, що треба швидше приходити до тями.

Загалом весь тиждень Катя чесно намагається виконувати завдання. Але, як тільки сідає за роботу, відразу трапляється щось, що вимагає негайно все кинути й займатися справами сім’ї.

– Ось бачиш, це знаки! – каже Каті чоловік. – Це говорить про те, що не треба тобі цього зараз. Це не твоє! Було б твоє, виходило б усе, як по маслу. А раз на кожному кроці проблеми – зупинись!.. Діти ще малі, яка робота! Твоя робота – дім! Сама світобудова тобі про це говорить відкритим текстом…

Заманливо, звичайно, “повірити світобудові”, погодитися з тим, що “це не моє” і сидіти вдома далі, варити борщі та тягати дітей гуртками. Але якщо зараз так неймовірно складно вибратися, відірватися від своїх каструль, то пізніше буде ще важче – шукати роботу, розбиратися із завданнями, включати мізки, які, виявляється, також можуть не працювати.

Катя зателефонувала у п’ятницю потенційному роботодавцю, вибачилася, сказала, що захворіла дитина, і попросила терміни продовжити. Роботодавець погодився почекати кілька днів, але тепер уже братися за завдання просто страшно – а ну як ще щось станеться?

Може, справді ангел-охоронець “відводить” від Каті це місце – не треба їй туди? А якщо наполягати – буде гірше?

А може, навпаки, не пускають вийти із зони комфорту злі сили? І треба боротися із собою та перемагати?

Як ви дієте в таких випадках, коли все з самого початку йде навперекій: боретеся до кінця або зупиняєтеся на півдорозі, сказавши собі “значить, не моє”? Як правильніше інтерпретувати те, що відбувається?

Як бути Каті? Намагатися зробити завдання, влаштуватися в цю фірму, буде якийсь досвід? А може, шукати іншого роботодавця, не морочитися вже із завданням? Чи взагалі послухатися чоловіка і сидіти спокійно вдома ще кілька років, чекати на “свого” місця, яке, як вважають деякі, саме знайде Катю навіть на кухні?

Що скажете?