– … А я з літа вже, уявляєш, всю роботу відділу роблю одна! – Розповідала дівчина подрузі. – Раніше ми утрьох працювали, потім нас оптимізували, коли Настя звільнилася. Усі обов’язки склали на нас із Тамаркою. А в липні й Тамарка пішла в декрет, і я залишилася сама… Взагалі світла не бачу вже п’ятий місяць. Пашу як кінь…

– А що, тобі напарника не взяли? Хотіли начебто?

– Ти знаєш, взяли, навіть кількох, один за одним! Але користі від них, чесно кажучи, мало… Спочатку жінка прийшла, після декрету. Дитина в садочку в неї, казала, коли влаштовувалась, що бабусі є, проблем не буде. Та де там! З лікарняного не вилазила вже на випробувальному терміні… Я її за три місяці в обличчя не встигла запам’ятати! Директор у нас лояльний, але й тоді сказав дівчаткам у кадрах, щоби жінок-співробітниць йому більше не пропонували. Це жарт? Двоє поспіль у декрет пішли, і третя, хоч і після декрету прийшла, а працювати не може… Пів року співробітника нормального не можемо знайти! Взяли чоловіка. Тридцять два роки дядьку, в самому соку, хороше резюме. Ну, думали, зітхнемо! Але де там!..

– А з цим, що не так?

– З цим – те саме, що і з тими, ха-ха-ха! Дитина в його дружини народилася, то тепер то одне, то інше! То в пологовий будинок треба було, то в аптеку терміново, то температура у дружини, то ще щось. Відпрошується регулярно, постійно дзвонить додому, чи не щогодини, і дружина йому теж дзвонить! У четвер у поліклініку дитину возив, у понеділок каже знову – запізнюся, завтра з ранку у нас до окуліста талончик… Учора дружина йому зателефонувала вдень – дитина плаче, ніяк не заспокоюється вже годину, що робити? І що ти думаєш, він мені каже: Юля, будь ласка, я тебе дуже прошу, прикрий мене перед начальством, у мене з дитиною проблеми. І додому кинувся! Дзвонить їй на ходу – мовляв, Марино, викликай швидку, я вже їду!.. Третій чи четвертий раз тільки за останній тиждень з роботи зривається. Ну як? Сильний працівник!..

– Ну що сказати… Гарний батько! Може, так і треба? Дитина важливіша за все, і вже точно важливіша за будь-яку роботу… Заздрю ​​я навіть по-хорошому цій Марині. Мій чоловік за десять років у дитячій поліклініці, здається, так жодного разу й не побував.

– Ти знаєш, все це добре, звичайно, але працювати теж треба! Він учора о четвертій втік додому до своєї дитини, а я пішла о пів на десяту! Бо якби пішла о сьомій, за розкладом – сьогодні від директора б обгребли обоє… І ти знаєш, я підла, мабуть, але я його прикривати не стала! Директор до нашого кабінету зайшов годині о шостій, каже, Юля, а ти чому одна, де Кирило? І я все розповіла чесно. Кажу, полетів рятувати дружину від дитини! В черговий раз!

– Здала, значить, з потрухами хлопця?.. Що з малюком у результаті в нього? Швидку все-таки викликали… Може, щось серйозне?

– Та все нормально, лікар сказав. Пересічний випадок. Директор був дуже злим, я його таким і не пам’ятаю. Завтра його тут не буде, кричав. Поки випробувальний термін не закінчився, нехай іде виховувати свою дитину… Потім трохи охолонув. Каже, Юль, ну як ти думаєш, що робити? У чоловіка дружина в декреті, маленька дитина, орендована квартира. Батьки далеко десь. Залишитися без роботи йому зараз – просто кошмар.

– А ти?

– Знаєш, совість у мене є звичайно… Але, вибач, себе мені більше шкода, ніж Кирила! Сказала, що такий працівник нам не підходить. Треба його звільняти та брати нормального співробітника. Я, може, додому йти почну хоча б увечері, не вночі! Втомилася я вже сама все тягти за свою зарплату.

– Якось недобре вийшло, по-моєму. Директор спритно на тебе переклав відповідальність за звільнення. Виходить, ти цього Кирила підштовхнула… Слухай, ну може, дати йому ще шанс? Звичайно, поговорити з ним серйозно, щоби починав нормально працювати! Зрештою, якщо він такий гарний батько, повинен розуміти, що жарти скінчилися, треба впрягатися і годувати сім’ю. Інакше – на вулицю! Може, візьметься за розум, якщо так поставити питання?

– Оксано, а якщо не візьметься? Зараз його можна звільнити без проблем на випробувальному терміні, а якщо візьмуть до штату – то просто не зрушити вже. Сяде на шию остаточно. Від таких позбавлятися треба безжально, не тягнути на собі!

***

Юля – егоїстка, що штовхає людину в складних обставинах у злидні й безробіття? Могла б зрозуміти його ситуацію. Не кожен день у людини народжується дитина, зрештою.

А те, що підставила за спиною, розказала директору все. Її ж просили прикрити.

А Кирило – молодець все ж таки, добре, що залишилися такі відповідальні батьки?

Чи про відповідальність у цьому випадку не йдеться, бо хлопець зовсім не думає головою? У нього дружина в декреті та орендована квартира, він повинен за роботу триматися зубами, а не по поліклініках ходити з дитиною? Завдання чоловік зараз – розв’язувати фінансове питання.

Чи дійсно Юля має рацію, і їй треба думати про себе перш за все?

Згодні? Що думаєте?